Ч а р і в н и й   с в і т   п о е з і ї

   Поезія – то серця мова –

Надії, Віри і Любові –

Життя духовного основа.

Ні меж, кордонів ій немає,

Аж до зірок дух підіймає.

Вона – мрій сонячних жар-птиця,

Наснаги – чистая криниця,

Поезія – прекрасний світ,

Що нам дарує дивосвіт.

Олеся Швагла

1. 1. Сіробаба М. Луна легковажності : поезії / Микола Васильович Сіробаба. – Слов'янськ : Вид-во Б. І. Маторіна, 2018. – 216 с.: іл.
2. 2. Глущенко В. А. К небесам и птицам : стихотворения / Владимир Андреевич Глущенко. – К.: Радуга, 2017. – 208 с.
3. 3. Кузнецова Е. О Музы призрачный намек : книга стихов / Елена Кузнецова. – Славянск : Изд-во Б. И. Маторина, 2018. – 155 с.
4. 4. Плотниченко Г. Жизни поток нескончаемый… / Геннадий Плотниченко. – Славянск : Изд-во "Печатный двор", 2015. – 152 с.
5. 5. Романько А. Не замучит меня хромота : стихи, интермедии / Александр Романько; сост. В. И. Романько. – Изд. 2-е, доп. – Славянск : Изд-во Б. И. Маторина, 2017. – 123 с.

Чи любите ви поезію? Цей особливий дивовижний настрій душі, який нам дарують майстри слова. Здається, що поет – це така особлива людина, якій відоме щось таке, що невідоме нам. Як і коли приходить до них те, що називають натхненням, невідомо, чи то вдень, чи то вночі, чи в веселу хвилину, чи сумну. Ясно тільки одне: поезія непідвладна всім, не всім це дано. Лише мабуть людям з ніжною, чутливою душею – душею поета, яка все баче і помічає.

Сьогодні ми представляємо на ваш розгляд п'ять збірок поезій наших мисцевих авторів. Це члени Національної спілки письменників України, викладачі філологічного факультету ДДПУ Микола Сіробаба та Володимир Глущенко. Це Олена Кузнецова, викладач кафедри музики і хореографіїї. Це Геннадій Плотниченко, краєзнавець, член Національної спілки журналістів. І це Олександр Романько, талановитий молодий поет, краєзнавець, громадський діяч, який, нажаль, пішов із життя у минулому році.

У своїх поезіях всі вони ніжно і трепетно розповідають про життя, любов, хвилювання і відчай, нестримні почуття гордості до рідного міста, переживання за долю країни. Їх вірші вражають своєю задушевністю, теплотою і дивовижною щирістю, той високою щирістю, яка розкриває душу людини. Поети разом зі своїм народом вдивляються в життя, осмислюють, що з нами сталося і ставлять поетичні, філософські і громадські питання. Такі вірші дозволяють нам бачити день завтрашній і позавтрашній, викликають у читачів відповідні почуття гідності, сенсу життя.

Тож беріть і насолоджуйтесь поетичним словом, відкривайте для себе безмежний дивний світ поезії наших талановитих земляків!

І наостанок, пропонуємо вам вірш Миколи Сіробаби "Про мрії і слова":

Я бажаю, щоб мені лиш снилась

Моя мрія, моїх прагнень герб,

 Я вважаю мрію, що здійснилась,

Свідченням обмежених потреб.

Слово лиш тоді безсмертя гідне,

 Коли має з попелу сліди,

А рукопис, що в огні не гине,

Просто переповнений води.

Хай буяє мрія нездійсненна,

Нехтуючи рамки звичних мір,

І як щирих дум заключна сцена

Хай від слова спалахне папір.