- Перегляди: 3252
«Змолоду здається, що тебе вистачить на тисячу життів,
а на самій-то справі дай бог одну прожити»
Дж. Стейнбек
Джон Стейнбек — відомий популярний письменник в американській літературі 20 століття. Отримав Пулітцерівську премію за романи «Грона гніву» (англ. Grapes of Wrath), що вийшов 1939 року, та «Про людей та мишей» (Of Mice and Men) — 1937 року. За життя встиг написати 25 книг: 16 романів, 6 нехудожніх книг і кілька збірок оповідань. 1962 року Стейнбек отримав Нобелівську премію з літератури.
Рідкісна розповідь про життя лауреата Нобелівської премії з літератури Джона Стейнбека обходиться без згадки постійних зльотів та падінь його творчої енергії, але написані в будь-якому з цих періодів книги – гідні зразки американської літератури, в яких з величезною художньою силою зображено життя пересічних жителів США у ХХ столітті, з усіма її труднощами та сумами.
Існує чимало версій біографії Джона Стейнбека. І навіть є суспільство шанувальників, яке ретельно аналізує спадщину письменника і дбайливо збирає дрібні факти про нього. Найбільший його життєпис становить 1100 сторінок.
Джон Ернст Стейнбек народився 27 лютого 1902 року у Салінасі (Каліфорнія). У нього було німецьке та ірландське коріння: дід по батькові носив прізвище Гросстейнбек (він скоротив його після переїзду до США), а з Ірландії походила його мама.
Батько Джона працював скарбником, мати – вчителькою у школі. Обидва любили книги та привчили до читання всіх своїх чотирьох дітей. Щодо грошей, то спочатку сім'я жила цілком благополучно – вони володіли просторим житлом у Салінасі та будиночком для канікул на узбережжі, але коли настав час платити за освіту старших дітей, почалися фінансові труднощі.
Влітку батьки працювали на найближчих ранчо, залучаючи до цього решту сім'ї. З юних років Джон звик до важкої фізичної праці та багато чого дізнався про природу та сільське господарство, що пізніше знайшло відображення у його творах.
Дитинство Стейнбек провів у Салінаській долині в Каліфорнії, регіоном культурно різноманітним та багатим мігрантською та іммігрантською історією, що й вплинуло на його творчість, надавши творам регіональної своєрідності.
Закінчивши середню школу в 1919 році, Стейнбек став студентом Стендфордського університету, але потім покинув його, так і не доучившись. Переїхав до Нью-Йорку та невдовзі, повернувшись у Каліфорнію, розпочав свою літературну кар'єру. Дитячою мрією юнака була кар'єра письменника, і він не розлучався з нею навіть тоді, коли видавництва один за одним надсилали йому відмови. У молодості Джон перебивався випадковими заробітками, працюючи сторожем, гідом, робітником, але писати «у стіл» не переставав.
Переслідуючи свою мрію стати письменником, він їздив до Нью-Йорка, перебивався випадковими заробітками. Проте його витвори не публікувалися. Стейнбек повернувся до Каліфорнії, де працював гідом і сторожем на рибоводному заводі в Тахо-Сіті.
Там він зустрів свою першу дружину, і вони оселилися в котеджі його батька в Пасіфік Гроу (Каліфорнія), на острові Монтерей. Стейнбек-старший забезпечив сина безкоштовним проживанням та папером для рукописів. Це дозволило письменнику відмовитися від роботи та зосередитись на улюбленому ремеслі.
Перші 3 роботи – романи «Золота чаша» та «Невідомому богу», а також збірка оповідань «Райські пасовища» – видали дуже скромним тиражем, що в сумі не перевищує 3 тис. екземплярів.
1935-го була опублікована повість «Квартал Тортілья-Флет», що стала першим письменницьким успіхом Джона, а згодом цей твір навіть екранізували. У цьому забарвленому гумором творі Стейнбек розповідає про товариство та пригоди чотирьох дивакуватих люмпенів, «пайсано», любителів побайдикувати і розважитися, яких, поза тим, об'єднує зворушлива чоловіча дружба. Ці перші твори увиразнили манеру Стейнбека, у якій переплелися точний опис побутових деталей з романтичною піднесеністю, символікою та алегоріями. У них засяяв яскравими барвами каліфорнійський пейзаж, почала складатися специфічна стейнбеківська типологія наївних, безпосередніх «природних» людей, близькість яких до землі, до першооснов буття і невибагливий побут усвідомлюються як противага міській «машинній» цивілізації.
Стейнбекі, покращивши свій добробут, вийшли з бідності та збудували будинок у Лос-Гатосі.
У ті роки письменник успішно випробовував свої сили й у «малому жанрі», у новелістиці, опублікувавши збірку «Довга долина» (1938). В кращих новелах, що увійшли до цієї книги («Змія», «Сніданок», «Хризантеми», «Упряж»), присутній дуже важливий для Стейнбека мотив конфлікту романтичної мрії, потягу до прекрасного з власницьким практицизмом і черствістю. «Вічна» тема входження дитини у світ дорослих розкривається у відомій повісті Стейнбека «Рудий поні». Письменник не ігнорував і соціальної тематики, яка була дуже актуальною у тогочасній літературі. Напад поліції й охоронців на робітників, котрі зібралися на свої сходини, — тема новели «Наліт». Страйкові «фруктових волоцюг» у південній Каліфорнії, їх запеклому протистоянню з господарями та штрейкбрехерами присвячений роман «І програли бій» («In Dubious Battle», 1936). Табір страйкарів потрапляє в облогу, гинуть деякі з їхніх керівників. При цьому провідники страйку, комуністи Джім Нолан і Мак, показані як люди цілеспрямовані, але водночас холодні, раціональні догматики, у яких «немає часу думати про почуття окремої людини».
На відміну від цього роману, дещо сухуватого, перевантаженого ідеологічним матеріалом, суперечками, полемікою героїв, набагато художньо повнокровнішою виявилася повість «Про мишей та людей» («Of Mice and Men», 1937), яка стала бестселером і була інсценована. Вона розповідає про зворушливу дружбу і гірку долю двох дивакуватих героїв-волоцюг: Джона, спритного й умілого, та його напарника, розумово неповноцінного велетня і силача Пенні, котрий трагічно гине у фіналі. Повість вирізняється яскравістю барв, неординарністю сюжету і характерів, живим співчуттям автора до своїх героїв. Наступні книги підтвердили слушність слів одного з критиків, який назвав Стейнбека «поетом знедолених».
Культові «Грони гніву» стали 10-ю за рахунком роботою Стейнбека, і їхній вихід готувався видавництвом за всіма правилами – лише на попередню рекламу було витрачено $10 тис. Роман про пригоди численної родини Джоудів виправдав усі очікування: шанувальники розібрали його на цитати, а популярність поширилася далеко за межі Каліфорнії.
Незадовго перед тим, у 1938 році виходить його невеличка книга під назвою «В їх крові є сила». Вона містила багато документальних даних про трагічні долі наймитів, приїхавших в Каліфорнію з інших штатів країни в пошуках роботи. Все, про що йшла мова в цій публікації підтверджувало істинність зображеного в «Гронах гніву».
Критичний тон «Грон гніву» виявився близьким рядовим читачам, які страждали від економічної кризи. Книгу Стейнбек написав на основі живого матеріалу, який ретельно збирав у поїздці рідним штатом.
За свій роман Стейнбек отримав саме журналістську премію – Пулітцерівську, адже події у романі так чи інакше відбувалися насправді. Письменник лише «зшив» окремі факти однією сюжетною лінією.
Екранізація «Грон гніву», знята в 1940 році, отримала 2 премії «Оскар». Зйомки проходили таємно, оскільки режисер побоювався, що керівництво Техасу та Оклахоми може не дозволити показ своїх територій у кіно. У СРСР фільм заборонили через те, що американські фермери, навіть зруйновані, виглядали надто заможними порівняно з радянськими колгоспниками.
Після виходу роману місце письменника в американській літературі визначилося остаточно – його героями стали представники низів суспільства, метою творів – соціальний протест, а манера написання – витриманою у класичному стилі без складних експериментів із формою та сюжетом.
У 1940-му Джон вирушив у подорож навколо Каліфорнійської затоки зі своїми впливовими друзями. Цей круїз описується ним у «Море Кортеса».
Ставши після «Грон гніву» знаменитим, Стейнбек продовжував працювати, не зменшуючи продуктивності. У період Другої світової війни він за дорученням військового міністерства готував пропагандистські матеріали, написав нарисово-публіцистичну книгу про льотчиків «Бомби вниз « (1942), а також антифашистську повість «Місяць зайшов» («The Moon is Down», 1942), згодом перероблену на п'єсу. У 1943 р. як військовий кореспондент він побував у зоні бойових дій, що велися у Північній Африці й Італії. Фронтові враження, які залишили у пам'яті Стейнбека важкий слід, письменник згодом зібрав у книзі кореспонденцій «Колись була війна». Не забув він і улюблених після роману «Квартал Тортілья Флет» каліфорнійських волоцюг, «пайсано»: вони знову ожили на сторінках його роману «Консервний ряд» («Cannery Row», 1945), який, за словами автора, був створений для того, щоб дати читачам можливість на час забути про набридлій їм війні.
1944-го він поїхав до Північної Африки, де отримав поранення, опинившись неподалік місця вибуху на складі боєприпасів. Після того Джон, втомлений від війни, подає у відставку і повертається додому.
У воєнні роки створювалася і його знаменита повість «Перлина» («The Pearl», 1945). Її сюжетом став фольклорний переказ, почутий Стейнбеком під час поїздки з кіноекспедицією по мексиканській частині Каліфорнії. У своєрідній, поетичній, дещо стилізованій манері Стейнбека снує нитку розповіді. І в цій повісті він залишається вірним гуманістичному спрямуванню своєї творчості. Його завжди приваблювали постаті простих трудівників, «природних» людей, «дітей природи», які провадять нелегку боротьбу за існування. Таким є й індіанець Кіно, ловець перлів, один із багатьох таких самих, як і він, злидарів, котрий разом із дружиною Хуаною і маленьким сином Койотіто живе у старій халупі на березі затоки.
Післявоєнні роки виявилися для Стейнбека плідним часом – саме тоді він написав роман «Зима нашої тривоги», після якого отримав Нобелівську премію з літератури.
1947-го разом із відомим фотографом Робертом Капа Стейнбек їде до СРСР і відвідує Москву, Сталінград, Київ, Тбілісі, Батумі. Каліфорнійський письменник у такий спосіб стає одним із перших американців, які побували у багатьох куточках Союзу з часів комуністичної революції. Свої враження Джон зафіксував у "Російському щоденнику", проілюстрованому фото Капи. Після видавництва цієї книги він отримав запрошення стати членом Американської академії мистецтв та літератури.
Про Україну 11 серпня 1947 року з Києва він писав так: «Ми перебуваємо тут уже тиждень і лишатимемося тут до наступної п'ятниці. Чудова країна і чудове місто, але воно було так жорстоко, дико зруйноване німцями. Відбудова йде всюди, однак великі труднощі через відсутність механізмів та машин. Мій записник швидко заповнюється, а Кейпа багато фотографує, більшість знімків, на мою думку, прекрасні. Ми збираємо відмінний матеріал, але боюся, що газетам Херета він не сподобається. Ці українці — прекрасні приязні люди, з чудовим почуттям гумору. Я ретельно записую довгі розмови з селянами й робітниками, щоби не забути. Нам просто пощастило, що ми змогли сюди приїхати. Ми так багато побачили».
Навесні 1948 друга дружина оголосила Джону, що прагне розлучення з ним з різних причин, пов'язаних з відчуженням. У серпні їхній шлюб перестав існувати. А Стейнбек цілий рік перебував у глибокій депресії через смерть його близького друга Еда Рікеттса, який отримав рокове поранення в автокатастрофі. Ед помер лише за годину до його прибуття. Біль від втрати близької людини погіршився проблемами у його власній сім'ї, і письменник поринув у депресію, з якої потім вибрався з працею.
У цікавому романі «Блудний автобус» («The Wayward Bus», 1947) за постатями пасажирів рейсового автобуса, що вибився з маршруту на розкислих від дощів дорогах, у мініатюрі видно американське суспільство в особах його найхарактерніших представників і, ширше, рух «добряче пошарпаного і понівеченого світу крізь простір і час».
У повоєнні роки Стейнбек багато працював, подорожував, активно займався суспільно-політичною діяльністю. У 1951 p., будучи у Каліфорнії, він зустрів молоду жінку Елейн Скотт, дочку нафтового магната, і закохався в неї. Елейн стала для письменника до кінця життя не лише вірною та люблячою дружиною, а й другом і помічником.
Роман «На захід від Едему» був написаний в 1952 році. Спочатку роман був адресований юним синам Стейнбека – Тому та Джону. Стейнбеку хотілося в деталях описати для них долину Салінас-Валлі: місця, звуки, запахи та кольори. Вважається, що сім'я Гамільтонів, що фігурує в романі, була списана зі справжньої сім'ї Самюеля Гамільтона, який був Стейнбеку дідусем по лінії матері. Крім того, в романі на деякий час як другорядний персонаж з'являється сам Джон Стейнбек.
Структура роману «На захід від Едему» ґрунтується на біблійній легенді про перше братовбивство на землі. За історією двох каліфорнійських родин Гамільтонів і Трасків доволі прозоро постає тема одвічної нероздільності добра та зла, краси та потворності, світла та пітьми.
Роман «Зима нашої тривоги» Стейнбек написав у 1960 році. У своєму листі до видавця Паскаля Ковичі письменник так виклав свою концепцію роману: «Роман - це великий твір художньої прози, що має свою форму, свій напрямок, свій ритм і, звичайно, свою мету. Поганий роман має розважати читачів, середній - впливати на їхні почуття, а найкращий - освітлювати їм шлях. Не знаю, чи зуміє мій роман виконати бодай одне з цих завдань, але моя мета – осяяти шлях.»
Роман був опублікований у червні 1961 року.
У 1962 р. Стейнбек став лауреатом Нобелівської премії з літератури «за реалістичне та поетичне обдарування, яке поєднується у його творах із тонким гумором і співчуттям до пригноблених». Найзначнішим твором С. цього періоду є роман «Зима тривоги нашої» («The Winter of Our Discontent», 1961), у якому відчувається гостра стурбованість морально-етичним кліматом у країні. Герой роману Ітен Хоулі, котрий мешкає у звичайному провінційному містечку Нью-Бейтаун, — пересічний американець, який не раз порушує морально-етичні норми, коли йдеться про можливість збагачення. Він пише донос на свого господаря, котрого депортують з країни, й отримує у власність його крамничку. Він використовує згубну пристрасть свого друга до алкоголю: позичає йому гроші за те, що той заповість Хоулі свою власність — ділянку землі, потрібну для будівництва аеродрому. Коли друг, допившись до білої гарячки, вмирає, до рук Хоулі потрапляє немале багатство. Відтак письменник з гіркотою констатує, що гроші є «джерелом і осереддям нашого національного характеру».
Після роману «Зима тривоги нашої» Стейнбек пише документальну повість «Подорож з Чарлі в пошуках Америки».
У вересні 1964 року президент Ліндон Джонсон нагородив Стейнбека президентською медаллю Свободи.
Наприкінці життя Стейнбек знову зважився торкнутися теми війни та миру. Обидва його сини воювали у В'єтнамі, і різкі політичні статті Стейнбека викривали безглуздість і жорстокість того, що відбувається. Проте, коли на особисте прохання президента він провів у місцях військових дій 1,5 місяці, то підготував серію репортажів, у яких фактично підтримав війну, чим добряче здивував публіку. Газета New York Post назвала зміну позиції Стейнбека зрадою.
Джон Стейнбек помер у Нью-Йорку 20 грудня 1968 року у віці 66 років від хвороби серця та серцевої недостатності. Знаменитому автору тоді було 66 років. Похований у Салінасі у сімейному некрополі Гамільтонів (предків по материнській лінії).
Статті з приводу смерті прозаїка в американських газетах та журналах були стриманими, автори намагалися дотримуватися фактів та уникати емоцій та оцінок. Привертала увагу публікація в газеті «Нью-Йорк таймс». Якщо шість років тому видання нарікало, що Нобелівську премію присудили Стейнбеку, то тепер його тон був зовсім іншим. «Стейнбеку не потрібна була Нобелівська премія. Нобелівський комітет потребував його, — писала тепер газета. — Він посідає у нашій літературі міцне місце. Його вплив живе в численних працях письменників, які навчилися в нього, як зробити забуту всіма людину незабутньою».
На основі його романів та повістей було знято культові картини. Деякі твори автора мають кілька кіноверсій.
Це міні-серіал 1981 року «На схід від раю» за участю Джейн Сеймур, Брюса Бокслайтнера, Карен Аллен, Тімоті Боттомса та ін. Імперія Сонця», «На лінії вогню», «Людина в залізній масці», ін.) та Гері Сінізом («CSI: Місце злочину Нью-Йорк», «Зелена миля», «Форрест Гамп», ін.) у головних ролях.
Фільм став другою кіноверсією одного з найвідоміших творів класика американської літератури Джона Стейнбека. Перша екранізація повісті «Про мишей і людей», поставлена Льюїсом Майлстоуном і відзначена чотирма номінаціями на «Оскар», побачила світ 1939-го, через кілька років після виходу однойменної книги з друку.
Військовий трилер «Рятувальна шлюпка» (lifeboat) від іменитого режисера Альфреда Хічкока теж знято за сюжетом однойменного оповідання Стейнбека і вважається визнаною класикою кінематографа.
Успішними картинами, знятими за мотивами творів письменника, стали оскароносна драма «Грони гніву» (1940) з Генрі Фонду, вестерн «Віва, Сапата!» (1952) з Марлоном Брандо та Ентоні Куїном, стрічка «Рудий поні» режисера Льюїса Майлстоуна, трагікомедія «Консервний ряд», де знялися Нік Нолті, Дебра Вінгер, Френк МакРей, та інші фільми.
«Оскар»: номінації: 1953-й – найкращий сценарій «Віва, Сапата!»; 1946-й – найкращий сюжет «Медаль за Бенні»; 1945-й – найкращий сюжет «Рятувальна шлюпка».
Твори Джона Стейнбека і нині перечитуються в багатьох країнах світу, як і раніше, залучаючи людей своєю нехитрою простотою, реалістичним зображенням дійсності, добрим гумором, незмінною симпатією до знедолених і пригнічених, принципової відданості демократичним ідеалам.
Література
- Литература США ХХ века : опыт типол. исслед. (авт. позиция, конфликт, герой) / АН СССР, Ин-т мир. лит. им. А. М. Горького ; [отв. ред. Я. Н. Засурский]. - М. : Наука, 1978. - 568 с. - Указ. имен: с. 561-566.
- Мендельсон, М. О. Роман США сегодня / М. О. Мендельсон. - М. : Сов. писатель, 1977. - 310 с. - Библиогр. в подстроч. примеч. - Указ. имен: с. 394-399.
- Стейнбек, Дж. Золотая чаша / Д. Стейнбек; Одиссея капитана Блада / Р. Сабатини ; [предисл. В. К. Губарева]. - М. : Фолио, 1992. - 479 с. : ил. - (Черная метка).
- Стейнбек, Дж. Избранные произведения : в 2 т. : пер. с англ. / Д. Стейнбек. - М. : Худож. лит., 1981. - Т. 1 : О мышах и людях : повесть; Гроздья гнева : роман / [вступ. ст. С. Батурина]. - 1981. - 602,[2] с.
- Стейнбек, Дж. Избранные произведения : в 2 т. : пер. с англ. / Д. Стейнбек. - М. : Худож. лит., 1981. - Т. 2 : Консервный ряд : повесть; Заблудившийся автобус : роман; Зима тревоги нашей : роман. - 1981. - 608 с.
- Стейнбек, Дж. Квартал Тортилья-Флэт; Гроздья гнева; Жемчужина : пер. с англ. / Д. Стейнбек ; [вступ. ст. А. Мулярчика ; ил. П. Пинкисевича]. - М. : Худож. лит., 1977. - 684,[2] с. : [17] л. ил. - (Библиотека всемирной литературы; т. 183. Серия третья, Литература XX века).
- Стейнбек, Дж.Собрание сочинений : в 6 т. / Д. Стейнбек ; [сост. и общ. ред. С. С. Иванько ; ил. П. Н. Пинкисевича]. - М. : Правда, 1989. - Т. 1. - 1989. - 398,[2] c. : [5] л. портр., ил. - Содерж.: Золотая Чаша ; Райские Пастбища. -
- (Библиотека "Огонек").
- Стейнбек, Дж. Собрание сочинений : в 6 т. / Д. Стейнбек ; [сост. и общ. ред. С. С. Иванько ; ил. П. Н. Пинкисевича]. - М. : Правда, 1989. - Т. 2. - 1989. - 557,[2] с. : [4] л. ил. - Содерж.: Квартал Тортилья-Флэт ; "И проиграли бой" ; О мышах и людях ; Рыжий пони : рассказы : Подарок ; Великие горы ; Обещание ; Вожак. - (Библиотека "Огонек").
- Стейнбек, Дж. Собрание сочинений : в 6 т. / Д. Стейнбек ; [сост. и общ. ред. С. С. Иванько ; ил. П. Н. Пинкисевича]. - М. : Правда, 1989. - Т. 3. - 1989. - 608 с. : [4] л. ил. - Содерж.: Гроздья гнева ; Консервный Ряд. - (Библиотека "Огонек").
- Стейнбек, Дж. Собрание сочинений : в 6 т. / Д. Стейнбек ; [сост. и общ. ред. С. С. Иванько ; ил. П. Н. Пинкисевича]. - М. : Правда, 1989. - Т. 4. - 1989. - 510,[2] с. : [4] л. ил. - Содерж.: Жемчужина ; Заблудившийся автобус ; Благостный четверг. - (Библиотека "Огонек").
- Стейнбек, Дж. Собрание сочинений : в 6 т. / Д. Стейнбек ; [сост. и общ. ред. С. С. Иванько ; ил. П. Н. Пинкисевича]. - М. : Правда, 1989. - Т. 5. - 1989. - 685,[2] с. : [4] л. ил. - Содерж.: На восток от Эдема. - (Библиотека "Огонек").
- Стейнбек, Дж. Собрание сочинений : в 6 т. / Д. Стейнбек ; [сост. и общ. ред. С. С. Иванько ; ил. П. Н. Пинкисевича]. - М. : Правда, 1989. - Т. 6. - 1989. - 490,[4] с. : [4] л. ил. - Содерж.: Зима тревоги нашей ; Путешествие с Чарли в поисках Америки. - Указ. по томам: с. 492-493. - (Библиотека "Огонек").
- Стейнбек Джон [Електронний ресурс] / Бібліотека JAVA [сайт]. – Режим доступу: https://javalibre.com.ua/java-book/author/bio/24882
- Стейнбек Джон [Електронний ресурс] / Вікіпедія : вільна енциклопедія[сайт]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%BE%D0%BD_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D0%B1%D0%B5%D0%BA
- Стейнбек Джон [Електронний ресурс] / 24СМИ [сайт]. – Режим доступу: https://24smi.org/celebrity/5030-dzhon-steinbek.html
- Стейнбек Джон [Електронний ресурс] / Вокруг кино [сайт]. – Режим доступу: https://www.vokrug.tv/person/show/john_steinbeck/
Огляд підготувала бібліотекар ІІ категорії Бакай О.Ю.
- Перегляди: 2369
«Ти велична і проста.
Ти стара і вічно нова.
Ти могутня, рідна мово!
Мова – пісня колискова.
Мова – матері уста.»
І. Багряний
Мовний етикет справедливо вважають культурним обличчям нації. Він втілює найтиповіші риси мовної поведінки людини в найрізноманітніших життєвих ситуаціях. Увібравши давні традиції, звичаєві приписи, мовний етикет є унікальною універсальною моделлю мовної діяльності, що виявляється в системі стійких мовних виразів. Знання цієї системи, а ще більше — повсякденна її реалізація, гармонія знань і внутрішнього світу людини, без перебільшень, є своєрідним барометром духовної зрілості нації.
Пізнати мовний етикет українців, найтиповіші етикетні формули та їх застосування в різних комунікативних ситуаціях вам допоможе книга.
Богдан, С. К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність / С. К. Богдан. - Київ : Рідна мова, 1998. - 475 с. - Бібліогр.: с. 467-474.
В основі кожної національної культури лежить мовний етикет народу. Оскількі народ – це своєрідний, створений тільки йому притаманними фарбами образ, серед багатьох чинників, котрі є складовими цієї «фарби», мовний етикет – чи не найяскравіший тон на загальному тлі національних особливостей. Українці в цьому плані нація своєрідна і унікальна, котра впродовж багатьох віків дбала про скарбницю мовного етикету і поповнювала її все новими перлами, добутими з самої глибини душі.
Написана в розважливому тоні, надзвичайно тонко і водночас доступно, пропонована увазі читача книга має стати своєрідною «настільною книгою» з мовного етикету для кожного українця.
Книга складається з тридцяти оповідей, які присвячені особливостям мовного етикету українців, його структури і окремим етикетним виразам: Мовний етикет і його структура («Будьмо взаємно ввічливі…»); Особливості мовного етикету українців («Українська шляхетність-від Роду…»); Скільки є в українців способів привітатись? («- Добридень – Здрастуйте…»); Традиційні звертання українців («Ой роде мій красний, роде мій прекрасний…»); Як українці звертаються до дітей? («Галупуцку мій маленький…»); Як українці звертаються до матері? («Сиве сонечко, сива ластівко…»); Демінутиви в українських звертаннях – власних іменах («А на тому боці – там живе Марічка…»); Чи здавна відомі українцям звертання пане, пані, панно? («Гречная паннонько…»); Індивідуально-авторські звертання української епістолярії («Мій любий Пуцю!»); Як українці знайомляться? («Дозвольте відрекомендуватись…»); Як українці запрошують? («Запрошую вас ласкаво…»); Українська гостинність і традиції мовного етикету («Хорошії гості до ладу…»); Давнє й сьогочасне у звичаї дарування в Україні («Не подарунок дорогий…»); Українські побажання, благословіння і віншування («З роси вам і води…»); Як традиційно висловлюють вдячність українці? («Дяка щирая тобі…»); Як українці просять вибачення? («Коли не маєш таланту прощати…» - «Будьте вибачні…»); Чи люблять українці говорити комплименти? («…Комплімента зроду не зліплю»); Присяга в мовному етикеті українців («…Ти навік присягалась»); Етикет телефонної розмови («Як жаль, що в слухавці не видно обличчя…»); Мовний етикет у транспорті («Обережно: двері зачиняються…» або «Наступна зупинка…»); Мовний етикет української епістолярії («Ти написала: «Мій любчику…»); Мовний етикет і епістолярія Лесі Українки («Милі мої людкове…»); Епістолярний образ Ольги Кобилянської: психолінгвістичний етюд («Мій хтосічку, мій з папороті цвіте…»); Етикетні формули прохання в епістолярії Лесі Українки («Ще би я Вас об одній речі красненько просила…»); Мовний етикет у творах Ліни Костенко («Моя бабусю, старша моя мамо…»); Церковний мовний етикет («Мир і Божа благодать!»); Мовний етикет української науки («Слушні міркування має…»); Мовний антиетикет сучасного школяра («Ей, ти!»); Як українці прщаються? («Отак-от – «здрастуй», а отак «прощай»).
Рекомендоване видання можна взяти на абонементі нукових документів (бібліотеки головного корпусу).
Список літератури «Мовний етикет»:
Войцехівська, І. С. Культура спілкування і мовний етикет / І. С. Войцехівська // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2012. - № 7. - С. 29-34.
Глущик, С. В. Сучаснi дiловi папери : навч. посiб. для вищ. та серед. спец. навч. закл. / С.В.Глущик, О.В.Дияк, С.В.Шевчук.- 4-те вид., переробл. i допов.- Київ : А.С.К., 2003.- 398 с. : табл. - Бібліогр.: с.393-394.
Городенська, К. Українське слово у вимірах сьогодення. Рекомендації з найскладніших уживань та проблемного правопису слів / К. Городенська // Українська мова і література в школах України. - 2017. - № 3. - С. 17.
Гриценко, Т. Б. Українська мова та культура мовлення : навч. посібник для вищ. навч. закладів / Т. Б. Гриценко ; М-во освіти і науки України; Нац. аграр. ун-т.- Київ : Центр навч. літ., 2005.- 533 с. : іл. - Бібліогр. в кінці розд.
Корніяка, О. М. Мистецтво гречності: чи вміємо ми себе поводити? / О. М. Корніяка. - Київ : Либідь, 1995.- 93,[2].
Культура фахового мовлення : навч. посіб. для вищ. навч. закл. / Н.Д.Бабич, К.Ф.Герман, М.В.Скаб та ін. ; за ред. Н.Д.Бабич.- 2-ге вид.- Чернівці : Книги-ХХІ, 2006.- 495 с. - Бібліогр.: с.9-12 та в кінці розд.
Пентилюк, М. І. Ділове спілкування та культура мовлення : навч. посіб. / М. І. Пентилюк, І. І. Марунич, І. В. Гайдаєнко.- Київ : ЦУЛ, 2011.- 221 с. - Бібліогр.: с. 217-221.
Погиба, Л. Г. Українська мова фахового спрямування : підруч. [для вищ. навч. закл.] / Л. Г. Погиба, Т. О. Грибіниченко, Л. М. Голіченко.- Київ : Кондор, 2011.- 348 с. : табл. - Бібліогр.: с. 348.
Пономарів, О. Д. Культура слова : мовностилістичні поради : навч. посібник / О. Д. Пономарів.- 2-ге вид., стереотип.- Київ : Либідь, 2001.- 239 с.
Степанчук, Л.С. Мовний етикет педагога / Л. С. Степанчук // Географія. - 2015. - № 9/10. - С. 2-4.
Більше джерел з теми «українська мова», «мовний етикет», «культура мовлення» в Електронному каталозі за посиланням http://ddpu.edu.ua:8081/elcat/alog
Запрошуємо до університетської бібліотеки!
- Перегляди: 3128
Пізнай свій край... себе, свій рід, народ,
свою землю — і ти побачиш свій шлях у життя...
Г. Сковорода
Цього року наша держава відзначає 200-річчя від дня народження надзвичайно талановитого фольклориста, етнографа, музиканта, літератора, громадського діяча, Опанаса Васильовича Марковича.
Він народився 8 лютого 1822 року в селі Калужанцях Пирятинського повіту Полтавської губернії, був шостим сином начальника канцелярії військового міністра Василя Марковича та Олени Леонтіївни Кернес. У с. Кулажинці Опанас провів дитячі та юнацькі роки. Він рано навчився читати, писати, грати, мав талант оповідача. Надзвичайно чемна, спокійна дитина могла сидіти й слухати гру матері на фортепіано. Мати Опанаса, була прихильною до народної творчості і заохочувала сина записувати народні пісні, почуті на вечорницях. У 14 років закінчив Пирятинське 4-класне міське училище і батько відправив сина навчатися до 2-ої Київської гімназії (яка була при університеті св. Володимира). Після гімназії був історико-філологічний факультет Київського університету.
З родинного села Маркович виніс перші враження про красу народної поезії. Він так само, як і батько, пристрастно любив фольклор, вивчення і популяризація якого стали справою всього його життя. Ще в студентські роки Опанас готував до друку перший український журнал, в якому були вміщені науково-популярні статті про історію Греції та України. З середини 40-х років ХIХст. розпочинає активну фольклорну-етнографічну роботу . Вже через рік він мав чималу добірку прислів'їв і приказок, яку після його арешту було вилучено і передано до канцелярії. За участь у Кирило-Мефодіївському братстві (до якого він вступив після закінчення університету у 1846р.) та за знайдену під час обшуку поему "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнеє посланіє" Тараса Шевченка, був засланий на три роки до міста Орел під нагляд поліції. Відбуваючи заслання, він не пропускав жодної нагоди, щоб не записати пісню, дотепне народне оповідання, влучне прислів'я. Тут, в Орлі, на одній з вечірок у будинку Катерини Мордвінової, Марковича познайомили з Машею Вілінською, яка пізніше стала його дружиною. Хіба ж міг не зачарувати Опанас дівчину віртуозною грою на фортепіано та теплим баритоном під часу співу народних українських пісень? А яким чудовим, він був оповідачем. Завжди одягнений був в українську свиту, вишиванку з найкращими рукавичками.
Двоюрідна сестра Марковича не раз зверталася до губернатора Орла з проханням скоротити термін заслання. І тільки у 1850році, підкріплене втручанням впливових людей прохання було почуте. Опанас Васильович повертається в Україну. Якийсь час живе у старшого брата Василя, лісника в Остерському повіті.
В січні 1851 року Опанас їде до м.Орел, щоб одружитися з Марією Вілінською. Молоду дружину він привозить на рідну землю. Із щирим захопленням, багато подорожуючи, подружжя поринає у збирання та вивчення фольклорних матеріалів. Пізніше зібрані матеріали увійшли до збірки М. Номиса "Українські приказки, прислів'я і таке інше". Марковичі оселяються в Чернігові. На початку 1852р. у мододят народилася донька Віра, яка померла немовлям. Опанас Васильович влаштовується коректором "Чернігівських губернських відомостей", де також веде неофіційну частину, в якій друкуються історичні, етнографічні і фольклорні матеріали. В цей час дружить з байкарем Леонідом Глібовим, організовує аматорський драматичний гурток. На жаль, стосунки Марковича з редактором газети змусили його у 1853р. звільнитися.
27 травня 1853р. у Марковичів народився син Богдан.
Бажання Опанаса Васильовича поселитись там, де проходили студентські роки, спонукали його клопотатись про переїзд до Києва. Тут він працює бухгалтером Київської палати державного майна, звільнившись, працює над складанням "Словника української мови", яке здійснюється під керівництвом П. Білецького-Носенка. Згодом чернігівський поміщик Василь Тарновський запросив родину в свій маєток Качанівку, де Опанас робив статистичний опис садиби, славетної колекції старожитностей. Це був найплідніший період в науковій діяльності Марковича. Практично весь свій вільний час він проводить між селянами, записує народні пісні, прислів'я та приказки.
У 1855 році О. Маркович влаштовується на посаду вчителя географії Немирівскої гімназії. Крім педагогічної діяльності, Опанас проводить значну культурно-освітню роботу. Тут розкривається, ще одна грань його таланту, як театрального діяча. Він прекрасно співав, грав на кількох інструментах, здійснював постановки музично-драматичних вистав, покладаючи великі надії на театр, як одну з форм популяризації народно-поетичної творчості. Він перший написав музичну партитуру до п'єси І. Котляревського "Наталка Полтавка"(її пізніше використав М. Лисенко у одноіменній опері), яка з успіхом була показана спочатку у Немирові на Вінничині, а потім - у Новгород-Сіверському і Чернігові.
На 1857р. Опанас Васильович мав уже велике зібрання фольклорних матеріалів і робив спроби надрукувати їх. Він покладав великі надії на збірку. "Більш за все і перш за все бажаю, щоб книжка вийшла гарна, щоб її люди її читали, та щоб з читання була користь". Не маючи змоги зібрані матеріали систематизувати і видати, Маркович передав зібрання фольклористу М. Т. Симонову ( Номису).
У 1858-1861рр. Маркович живе в Києві, Орлі, Москві (у Максимовича), Петербурзі. Подорожує країнами Європи. Опанаса Васильовича дуже любили і поважали літератори і митці не тільки України, Росії та інших європейських країн. До талановитого виконвця народної пісні зверталися відомі музиканти та співаки. У Петербурзі співробітничав у журналі "Основа", активно популяризував творчість т. Г. Шевченка. Він дуже важко пережив смерть Кобзаря. Разом з композитором Олександром Сєровим 27 квітня 1861р. підготував концерт, присвячений пам'яті Шевченка, кошти від якого були передані родичам поета.
Шлюб Марковичів тривав десять років, та не був щасливим. Родина розпалася. Марко Вовчок залишилася за кордоном, а Опанас Васильович повернувся до Чернігова, де працює в уряді мирових з'їздів, потім переїздить до Новгород-Сверського. З надією видати за кордоном записи спільних фольклорних матеріалів Опанас Васильович переслав їх дружині в Париж. Марія Василівна 25 з них включила до збірника "Двісті українських пісень". Проте ім'я чоловіка навіть не вказала. Про цей період Маркович писав: "Сам живу, без сім'ї, та уже і не приїдуть, грошей у них і в мене нема, зима заходить..." Весь цей час не полишає записувати фольклор. Організував оркестр, виступи якого були "священнодійством".
Доля відміряла Опанасу Васильовичу короткий вік - 45років, але творчий доробок дослідника величезний. Маркович зафіксував десятки тисяч пісень, легенд, повір'їв, казок. Особливою пристрастю були прислів'я і приказки, яких назбирав близько 50 тисяч. На жаль , через брак коштів цей скарб не зміг надрукувати самостійно. Йому належать праця "Записки о дворянском сословии Черниговской губернии ", які сьогодні є бібліографічною рідкістю. Його фольклорні-етнографічні матеріали були опубліковані у виданнях В. Антоновича, М. Драгоманова, А. Метлинського, в "Записках Черниговского статистического комитета", в газеті "Черниговские губернские ведомости". Останні роки життя українознавець провів у Чернігові. Тут він знайомиться з українською народною співачкою М. Загорською., яка виконала головну роль в опері "Чари", поставленій Марковичем.
Помер Опанас Васильович 1вересня 1867 року. Похований у Чернігові, біля Іллінської церкви, поблизу Троїцького монастиря. Поряд -могила Михайла Коцюбинського. Оцінюючи заслуги О. В. Марковича перед Україною, журнал "Киевская старовина" писав: "Так пішла з життя благородна, талановита людина, сіяч добра, краси й науки".
Презентація «Опанас Маркович: український фольклорист-етнограф, громадський діяч» https://lib.ddpu.edu.ua/images/vv42.pdf
Список використаної літератури:
- Історія українськоїкультури : у 5 т. Т. 4, кн. 1 Українська культура першої половини ХІХ століття / НАН України ; редакол. Тому : Г. А. Скрипник (голов. ред.) [та ін.]. – Київ : Наук. думка, 2008. – 1007 с. : іл.
- Історія українськоїкультури : у 5 т. Т. 4, кн. 2 Українська культура другої половини ХІХ століття / НАН України ; редакол. Тому : Г. А. Скрипник (голов. ред.) [та ін.]. – Київ : Наук. думка, 2008. – 1293 с. : фотоіл.
- Коцюба О. Робота О. В. Марковича над збірником прислів′їв і приказок / О. Коцюба // Наш український дім: наук.-попул. часопис для вчителів України та діаспори. - Ніжин, 2015. - №2. - с. 18-33.
- Українські приказки, прислів'я, і таке інше / зібрав О. Маркович та ін. ; спорудив М. Номис ; [упоряд., прим. та вступ. ст. М. М. Пазяка] . - Київ : Либідь, 1993. - 766 с. - (Літературні пам'ятки України).
- Шевченківська енциклопедія : в 6 т. Т. 4. М - Па / НАН України, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка ; редкол.: М. Г. Жулинський (голова) [та ін.]. - Київ : [б. в.], 2013. - 806 с. : [953] іл.+ кольор. вклейка .
- Мелешко В. Талановитий і щирий етнограф і фольклорист : до 200-річчя від дня народження Опанаса Марковича [Електронний ресурс] / В. Мелешко // Полтавщина : інтернет-виданя [сайт]. – Режим доступу: https://poltava.to/project/7221/ . – Назва з екрану.
- Чепурний В. Чоловік фатальної жінки : до 200-ліття Опанаса Марковича [Електронний ресурс] / В. Чепурний // Голос України. – 2022. – 5 лют. – Режим доступу: http://www.golos.com.ua/article/355828 . – Назва з екрану.
Огляд підготувала фахівець читальної зали № 2 Зозуля О.С.
- Перегляди: 2564
«Очима серця»
100-років від дня народження
Миколи Олександровича Рибалко,
поета-фронтовика, члена Національної спілки
письменників України
Рибалко Микола Олександрович – поет, лауреат Шевченківської премії 1985 року за збірку поезій «Незакатная звезда» та нові вірші в періодичній пресі.
Народився 14 лютого 1922 року в с. Оріхово-Василівка (нині Бахмутській район). У 1931 році сім’я переїхала до м. Краматорська, який став йому рідним містом. Закінчив 10 класів середньої школи № 1; два курси філологічного факультету Дніпропетровського університету. Але подальші плани перекреслила війна. Йому, як і багатьом його ровесникам, випала нелегка доля – стати на захист рідної землі. У лютому 1945 року після тяжкого поранення втратив зір.
Перший вірш «Цветы» було опубліковано 1954 року в «Літературній газеті». У 1956 році вийшла перша збірка «Под солнцем Родины». А далі було ще 25 книг: «Глазами сердца» (1958 р.), «Солдатская слава» (1959 р.), «Светлое не меркнет» (1960 р.), «Пам'ять о солнце» (1961 р.), «Цветы и порох» (1963 р.), «Равнение на знамя» (1966 р.), «Дорога на высоту» (1967 р.), «Зримое» (1970 р.), «Я жил в такие времена» (1972 р.), «Пьедемталы стоят на земле» (1974 р.), «Молодость вверяем сыновьям», «Незабудки на кургане» (1975 р.), «Миг атаки», «Призванные досрочно» (1978 р.), «И вечный бой…» (1979 р.), «Незакатная звезда» (1982 р.), «У самого сердца» (1986 р.), «Год рождения-22-й», «Разговор с жизнью», «Я еще не вернулся с фронта» (1987 р.) та інші. У 1966 році вийшов нарис «Броня і полум’я», присвячений шкільному другові підполковнику Є. Лисенко.
Про що ж писав поет Микола Рибалко? Його творчість тематично різноманітна. Все хвилювало громадянина, фронтовика в цьому житті: пам’ять повертала у шкільні довоєнні роки, хвилювала історія і сучасність донецького краю, рідного міста; радів зустрічі з вірними друзями; ображався, коли відчував чиюсь зраду, слабкість духу, нечесність та інші людські недоліки; оспівав тему кохання, схиляв голову перед жіночою вірністю… І все ж головною темою його творчості стала тема війни, тема пам’яті загиблих і щирої подяки живим воїнам.
Широко відома громадська діяльність М. Рибалко – понад сорок років він очолював літературне об’єднання при редакції газети «Краматорська правда», яке вважалося одним з найкращих на Україні.
Помер Микола Рибалко 8 липня 1995 року в Краматорську.
«Я жил в такие времена,
Что голова ходила кругом:
Моя планета и война
Стояли в шаге друг от друга.
Мне вся земля была видна
И зорким днем,
И ночью звездной.
И был я ласковый и грозный-
Я жил в такие времена»
М. Рибалко
Видання книг М. Рибалко
та література про життєвий та творчий шлях,
які є в бібліотеці
Рыбалко, Н. А. Глазами сердца : лирика / Н. А. Рыбалко. – Сталино : Облиздат, 1958. – 85 с.
Рыбалко, Н. А. Год рождения – 22-й : стихи / Н. А. Рыбалко. – Київ : Дніпро, 1986. – 166 с.
Рыбалко, Н. А. Зримое / Н. А. Рыбалко. – Донецк, 1970. – 123 с.
Рыбалко, Н. А. Избранное : стихи / Николай Рыбалко. – Донецк : Донбасс, 1992. – 254[1] с.
Рыбалко, Н. А. Незабудки на кургане : стихи / Николай Рыбалко. – М. : Воениздат, 1975. – 174 с. : ил., портр.
Рыбалко, Н. А. Незакатная звезда : избранное / Н. А. Рыбалко. - Донецк : Донбас, 1982.- 215 с. : ил.
Рыбалко, Н. А. Призванные досрочно : стихи / Н. А. Рыбалко. – Київ : Молодь, 1978. – 110 с.
Рыбалко, Н. А. Равнение на знамя : стихи / Николай Рыбалко. – М. : Воениздат, 1966. – 88 с.
Рыбалко, Н. А. Рубежное : проспект / Н. А. Рыбалко. – Донецк : Донбас, 1977. – 39 с. : ил.
Рыбалко, Н. А. Точка зрения : стихи / Николай Рыбалко. – Киев : Рад. Письменник, 1990. – 98 [4] с.
Рыбалко, Н. А. У самого сердца : стихи / Н. А. Рыбалко. – Київ : Молодь, 1985. – 135 с.
Рыбалко, Н. А. Цветы и порох / Н. А. Рыбалко. – Донецк, 1963. – 167 с.
Рыбалко, Н. А. Я еще не вернулся с фронта : стихи / Н. А. Рыбалко. - Донецк : Донбас, 1987.- 84,[3] с.
Рыбалко, Н. А. Я жил в такие времена : избр. стихотворения / Н. А. Рыбалко. – Донецк : Донбас, 1972. – 223 с. : ил.
Романько, В. І. Микола Рибалко: життєвий та творчий шлях : навч. посіб. / В. І. Романько. - Слов'янськ : Маторін Б. І., 2017. - 111 с. : іл. - Бібліогр.: с. 79-84. - Імен. покажч.: с. 85-88. – Режим доступу: http://ddpu.edu.ua:8083/ddpu/handle/123456789/53
Замковой, В. П. Артемовский литературный цех : культурол. очерк : метод. Пособие для учителей и культработников / В. П. Замковой. – Артемовск, 1993. – 42-44.
Рідний край : історико-краєзнавчий альманах. № 1 / [ред. В. Романько]. - Донецьк : [б. в.], 1995. - 181 с. - (Додаток до обласної газети "Донеччина") .
Романько, В. І. Вибрані твори : у 12 т. Т. 4 Письменники донецького краю: Борис Горбатов. Павло Байдебура. Микола Рибалко. Григорій Кривда : статті та рецензії / В. І. Романько ; [голов. ред. Глущенко В. А.]. - Слов'янськ : Маторін Б.І., 2015. - 319 с. : [2] арк. фот. - Бібліогр. в кінці ст. - Імен. покажч.: с. 305-319. - (Донеччина літературна).
Романько, В. Громадянські мотиви в поезії поета-земляка Миколи Рибалки / В. Романько // Вісник Донбаського державного педагогічного університету : зб. наук. пр. / ДДПУ ; [ред. рада: Омельченко С. О. (голов. ред.) та ін.]. - Слов'янськ : Маторін Б. І., 2013 -. - Вип. 1 : Серія: Філологічні науки / [за заг. ред. В. А. Глущенка]. - С. 240-246.
Романько, В. І. Література донецького краю : посіб. для вчителя / В. І. Романько ; М-во освіти і науки України, Слов. держ. пед. ун-т. - Донецьк : Нац. Спілка письм. України, журн. "Донбас", 2006. - 264 с. - Бібліогр.: с. 262 та в кінці уроків.
Романько, В. І. Література донецького краю : посіб. для вчителя / В. І. Романько ; М-во освіти і науки України, ДДПУ. - Вид. 2-ге, змін. та допов. - Слов'янськ : Друкарський двір, 2013.- 266, [2] с. : портр. - Бібліогр.: с. 260-263, 265-266.
Романько, В. І. Література донецького краю: 8 клас : розробки уроків / В. І. Романько ; М-во освіти і науки України, Слов'ян. держ. пед. ун-т.- Донецьк : Нац. Спілка письменників України, журн. "Донбас", 2006.- 44 с.
Запрошуємо до університетської бібліотеки!
- Перегляди: 2896
«Але найбільш чарує математика бездоганною, неспростовною логікою своїх глибоко продуманих теорій, стрункість і витонченість яких дають її любителям велике естетичне задоволення»
О.С. Смогоржевський
«Математика-витвір людського розуму, призначений не стілки для знання, скільки для відшукання істини, скільки для пошуку її»
Е. Галуа
«Без гри немає і не може бути
повноцінного розумового розвитку»
В.О. Сухомлинський
Важко обійтися сьогодні без математики! Всім – і дорослим і дітям – потрібна її допомога. Ось чому так важливо її знати.
Зацікавити учнів математикою, показати її могутність і красу, примусити полюбити її – завдання кожного вчителя математики. Він повинен навчити учнів бачити глибину і стрункість логічних міркувань у математиці і тим самим поступово розкривати їм ще один бік краси і сили математики.
Одним із ефективних шляхів розвитку в учнів зацікавленності у навчанні є гра. У процесі гри чудовий світ дитинства поєднується з прекрасним світом науки, до якого потрапляють учні. Ігри дуже добре поєднуються із «серйозним» навчанням, зацікавившись, діти не помічають, що навчаються, поповнюють свої знання, уміння й навички, розвивають увагу, мислення, самостійність.
У процесі гри реалізується зв’язок головної ролі вчителя й самостійності учнів, ураховуються вікові та індивідуальні особливості учнів, виконуються принципи наочності, доступності результатів, оскільки навчальна гра забезпечує більш міцне закріплення знань, дозволяє застосовувати їх на практиці, допомагає вчителю контролювати, а учням удосконалювати набуті знання, вміння і навички. Гра сприяє максимальній активізації навчально-пізнавальної діяльності, що є показником ефективності уроку та роботи вчителя. Інтерес і задоволення – надзвичайно важливі психологічні ефекти гри. Гра спочатку приваблює поставленою задачею, труднощами, котрі необхідно подолати, а потім – радість відкриття, відчуття подоланої перешкоди.
Великий педагог В.О. Сухомлинський писав, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку, він порівнював гру з велечезним вікном, через яке у духовний світ дитини вливається живільний потік уявлень, понять про навколишне середовище, з іскрою, яка запалює вогник допитливості. Однак освітнє й виховне значення має не будь-яка гра, а лише та, що передбачає пізнавальну діяльність.
Використання ігрових форм поглибдює знання й практичні вміння учнів, розвиває в них здібності та навички самостійної творчої пізнавальної діяльності, активізує думки школярів, сприяє розвитку їхнього мислення.
Залучаючи учнів до участі в іграх, конкурсах, вікторинах, учитель у нетрадиційній, цікавій для школярів формі може перевірити міцність та глибину засвоєння вивченого і виявити, які саме питання потребують роз’яснення та закріплення.
Дослідники-педагоги стверджують, що тільки у грі учень активно мислить, вільно себе почуває і творить. Саме гра є основою всієї людської культури. Не забувайте про це, шановні вчителі. Успіхів Вам, небайдужі, ініціативні, допитливі наші читачі!
Тому пропонуємо Вашій увазі книжково-ілюстративну виставку «Математичні ігри та розваги», яку можна переглянути відвідавши Абонемент навчальних видань.
Рекомендаційний список дітератури:
Артемова, Л. В. Колір. Форма. Величина. Число : для кожної дитини, родини, вихователя, вчителя / Л. В. Артемова ; [худож. Л. Пономар].- Київ : Томіріс, 1997.- 174 с. : іл.- (Батьки. Діти. Педагоги) .
Бокарєва, Н. І. Мандрівка в країну "Математика". Гра між учнями 7-х класів // Математика в школах України . - 2010 . - № 5. - С. 39-43.
Гарднер, М. Крестики-нолики : Пер. с англ. И.Е.Зино / М. Гарднер.- М. : Мир, 1988.- 352 с. : ил. - Библиогр.: с. 344-351.
Гарднер, М. Математические головоломки и развлечения / М. Гарднер ; пер. с англ. Ю. А. Данилова ; под ред. Я. А. Смородинского.- М. : Мир, 1971.- 510 с. : ил. - Библиогр.: с. 499-508.
Гарднер, М. Математические чудеса и тайны : матем. фокусы и тайны / М. Гарднер ; сокр. пер. с англ. В. С. Бермана ; под ред. Г. Э. Шилова.- Изд. 5-е , стер.- М. : Наука, Гл. ред. физ.-мат. лит., 1986.- 127 с. : табл., ил.
Геометрія : квести. 5-11 кл. / [О. Бакал, С. Баранова, В. Волошин та ін. ; упоряд.: О. Семібаламут, І. Кирдей].- Київ : Перше вересня, 2017.- 111 с. : іл., табл.- (Бібліотека "Шкільного світу") . - Бібліогр.: с. 110-111.
Герасько, Т. А. Чарівна геометрія. Урок-гра для учнів 5 класу // Математика в школах України. - 2013. - № 34/36. - С. 58-61.
Грязнова, Н.О. Хрестики-нулики //Математика в школах України . - 2009 . - № 8. - С.31-32.
[Зробимо урок цікавішим: ігри та кросворди на уроках математики] // Математика в школах України. - 2017. - № 16/18. - С. 101-112.
Іванців, О. Цікаві казки-головоломки //Інформатика. - 2009 . - № 16. - С.6-7.
Игнатьев, Е. И. В царстве смекалки Е. И. Игнатьев.- М. : Наука, 1978.
Кошелев, В. М. Вырезаем и складываем / В.М.Кошелев, С.Ю.Афонькин.- СПб. : Кристалл, 2001.- 154 с. : ил.
Кузьмініч, Л. О. Гра - один із ефективних шляхів формування математичної компетентності // Математика в школах України. - 2018. - № 6. - С. 2-13.
Кухар, В. М. Математика множини : множини. Логіка. Цілі числа : практикум : навч. посіб. / В. М. Кухар, С. І. Тадіян, В. П. Тадіян.- Київ: Вища шк., 1989.- 330,[2] c. : іл., табл. - Бібліогр.: с. 331.
Кухар, В. М. Цікава математика у 4 - 5 класах / В. М. Кухар.- Київ : Рад. школа, 1975.
Кухарчук, Л. Математичні кросворди // Математика. - 2016. - № 24. - С. 33-37.
Ліщук, Г. Рухливі математичні ігри. Закріплення математичних знань у позаурочній діяльності // Учитель початкової школи. - 2017. - № 2. - С. 30-32.
Математика після уроків: тиждень математики / уклад. І.С. Маркова.- Харків : Основа, 2005.- 175 с.- (Б-ка журн."Математика в школах України"; Вип.3(27) .
Математика після уроків: матеріали для організації позакласної роботи / упоряд. І.С. Маркова.- Харків: Основа, 2004.- 189 с.- (Б-ка журн. "Математика в школах України"; Вип.11(23) . - Бібліогр. в кінці розд.
[Математичні ігри та розваги] // У світі математики . - 2012 . - № 2. - С. 84-90.
Перельман, Я. И. Веселые задачи : двести головоломок для юных математиков / Я. И. Перельман.- М. : Пилигрим ; Изд. Дом Русанова, 1997. - 286 с. : ил.- (Занимательная наука) .
Перельман, Я. И. Живая математика. : мат. рассказы и головоломки / Я. И. Перельман ; под ред. и с доп. В. Г. Болтянского.- Изд. 9-е, стер.- М. : Наука, Гл. ред. физ.-мат. лит., 1970.- 160 с. : ил.
Перельман, Я. И. Занимательная геометрия / Я. И. Перельман ; под ред. и с доп. Б. А. Кордемского.- Изд. 8-е, стер.- М. : Гостехлит, 1951 ; Л.- 296 с. : ил.
Перельман, Я. И. 125 лучших задач и головоломок : карманная кн. / Я. И. Перельман.- М. : Мартин, 2018.- 191 с. : ил.
Рабчун, Л. С. Математична гра //Математика в школах України . - 2012 . - № 16/18. - С. 80-81.
Рабчун, Л. С. "Чи може...?, "Чи завжди...?" Складаємо нові запитання до гри // Математика в школах України. - 2019. - № 2/3. - С. 11-12.
Соболевский, Р. Ф. Логические и математические игры / Р. Ф. Соболевский.- Минск : Нар. асвета, 1977.- 94 с. : ил., табл.
Сухарева, Л. С. Дидактичні ігри на уроках математики. 7-9 кл. / Л. С. Сухарева.- Харків : Вид. група "Основа", 2006.- 139 с. : іл., табл.- (Бібліотека журналу "Математика в школах України"; Вип.12(48) .
Терзі, Г. "Що? Де? Коли?". Математична гра //Інформатика. - 2009 . - № 16. - С.5.
Тополя, Л. Дидактичні ігри на уроках алгебри і геометрії. 7-9 класи . - Київ : Шкіл. світ, 2009. - 127 с.
Філіпповський, Г. Б. Геометрія та астрономія у пригодах слоненяти Лу та його Друзів / Г. Б. Філіпповський.- Харків: Вид. група "Основа", 2007.- 155 с. : іл.- (Бібліотека журналу "Математика в школах України"; Вип.7 (54) . - Бібліогр.: с.153-155.
Филипповский, Г. О самом первом геометрическом бое! ( Из мемуаров барона Мюнхгаузена ) //Математика в школах України . - 2009 . - № 9. - С.8-11.
Фрольцева, В. Т. Гра "Хрестики - нулики". Позакласний захід для учнів 6-7 класів //Математика в школах України . - 2010 . - № 2. - С. 30-32.
Хага, К. Оригамика : мат. опыты со складыванием бумаги / К. Хага ; ред.: Масами Исода, И. Р. Высоцкий ; пер. на рус. яз.: И. Р. Высоцкий, Е. В. Логинова.- М. : Изд-во МЦНМО, 2012.- 155 с. : ил. - Библиогр.: с. 155.
Запрошуємо до університетської бібліотеки!
Інформацію підготувала фахівець Рижих В.Л.