Пізнай свій край... себе, свій рід, народ,
свою землю — і ти побачиш свій шлях у життя...
Г. Сковорода
Цього року наша держава відзначає 200-річчя від дня народження надзвичайно талановитого фольклориста, етнографа, музиканта, літератора, громадського діяча, Опанаса Васильовича Марковича.
Він народився 8 лютого 1822 року в селі Калужанцях Пирятинського повіту Полтавської губернії, був шостим сином начальника канцелярії військового міністра Василя Марковича та Олени Леонтіївни Кернес. У с. Кулажинці Опанас провів дитячі та юнацькі роки. Він рано навчився читати, писати, грати, мав талант оповідача. Надзвичайно чемна, спокійна дитина могла сидіти й слухати гру матері на фортепіано. Мати Опанаса, була прихильною до народної творчості і заохочувала сина записувати народні пісні, почуті на вечорницях. У 14 років закінчив Пирятинське 4-класне міське училище і батько відправив сина навчатися до 2-ої Київської гімназії (яка була при університеті св. Володимира). Після гімназії був історико-філологічний факультет Київського університету.
З родинного села Маркович виніс перші враження про красу народної поезії. Він так само, як і батько, пристрастно любив фольклор, вивчення і популяризація якого стали справою всього його життя. Ще в студентські роки Опанас готував до друку перший український журнал, в якому були вміщені науково-популярні статті про історію Греції та України. З середини 40-х років ХIХст. розпочинає активну фольклорну-етнографічну роботу . Вже через рік він мав чималу добірку прислів'їв і приказок, яку після його арешту було вилучено і передано до канцелярії. За участь у Кирило-Мефодіївському братстві (до якого він вступив після закінчення університету у 1846р.) та за знайдену під час обшуку поему "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнеє посланіє" Тараса Шевченка, був засланий на три роки до міста Орел під нагляд поліції. Відбуваючи заслання, він не пропускав жодної нагоди, щоб не записати пісню, дотепне народне оповідання, влучне прислів'я. Тут, в Орлі, на одній з вечірок у будинку Катерини Мордвінової, Марковича познайомили з Машею Вілінською, яка пізніше стала його дружиною. Хіба ж міг не зачарувати Опанас дівчину віртуозною грою на фортепіано та теплим баритоном під часу співу народних українських пісень? А яким чудовим, він був оповідачем. Завжди одягнений був в українську свиту, вишиванку з найкращими рукавичками.
Двоюрідна сестра Марковича не раз зверталася до губернатора Орла з проханням скоротити термін заслання. І тільки у 1850році, підкріплене втручанням впливових людей прохання було почуте. Опанас Васильович повертається в Україну. Якийсь час живе у старшого брата Василя, лісника в Остерському повіті.
В січні 1851 року Опанас їде до м.Орел, щоб одружитися з Марією Вілінською. Молоду дружину він привозить на рідну землю. Із щирим захопленням, багато подорожуючи, подружжя поринає у збирання та вивчення фольклорних матеріалів. Пізніше зібрані матеріали увійшли до збірки М. Номиса "Українські приказки, прислів'я і таке інше". Марковичі оселяються в Чернігові. На початку 1852р. у мододят народилася донька Віра, яка померла немовлям. Опанас Васильович влаштовується коректором "Чернігівських губернських відомостей", де також веде неофіційну частину, в якій друкуються історичні, етнографічні і фольклорні матеріали. В цей час дружить з байкарем Леонідом Глібовим, організовує аматорський драматичний гурток. На жаль, стосунки Марковича з редактором газети змусили його у 1853р. звільнитися.
27 травня 1853р. у Марковичів народився син Богдан.
Бажання Опанаса Васильовича поселитись там, де проходили студентські роки, спонукали його клопотатись про переїзд до Києва. Тут він працює бухгалтером Київської палати державного майна, звільнившись, працює над складанням "Словника української мови", яке здійснюється під керівництвом П. Білецького-Носенка. Згодом чернігівський поміщик Василь Тарновський запросив родину в свій маєток Качанівку, де Опанас робив статистичний опис садиби, славетної колекції старожитностей. Це був найплідніший період в науковій діяльності Марковича. Практично весь свій вільний час він проводить між селянами, записує народні пісні, прислів'я та приказки.
У 1855 році О. Маркович влаштовується на посаду вчителя географії Немирівскої гімназії. Крім педагогічної діяльності, Опанас проводить значну культурно-освітню роботу. Тут розкривається, ще одна грань його таланту, як театрального діяча. Він прекрасно співав, грав на кількох інструментах, здійснював постановки музично-драматичних вистав, покладаючи великі надії на театр, як одну з форм популяризації народно-поетичної творчості. Він перший написав музичну партитуру до п'єси І. Котляревського "Наталка Полтавка"(її пізніше використав М. Лисенко у одноіменній опері), яка з успіхом була показана спочатку у Немирові на Вінничині, а потім - у Новгород-Сіверському і Чернігові.
На 1857р. Опанас Васильович мав уже велике зібрання фольклорних матеріалів і робив спроби надрукувати їх. Він покладав великі надії на збірку. "Більш за все і перш за все бажаю, щоб книжка вийшла гарна, щоб її люди її читали, та щоб з читання була користь". Не маючи змоги зібрані матеріали систематизувати і видати, Маркович передав зібрання фольклористу М. Т. Симонову ( Номису).
У 1858-1861рр. Маркович живе в Києві, Орлі, Москві (у Максимовича), Петербурзі. Подорожує країнами Європи. Опанаса Васильовича дуже любили і поважали літератори і митці не тільки України, Росії та інших європейських країн. До талановитого виконвця народної пісні зверталися відомі музиканти та співаки. У Петербурзі співробітничав у журналі "Основа", активно популяризував творчість т. Г. Шевченка. Він дуже важко пережив смерть Кобзаря. Разом з композитором Олександром Сєровим 27 квітня 1861р. підготував концерт, присвячений пам'яті Шевченка, кошти від якого були передані родичам поета.
Шлюб Марковичів тривав десять років, та не був щасливим. Родина розпалася. Марко Вовчок залишилася за кордоном, а Опанас Васильович повернувся до Чернігова, де працює в уряді мирових з'їздів, потім переїздить до Новгород-Сверського. З надією видати за кордоном записи спільних фольклорних матеріалів Опанас Васильович переслав їх дружині в Париж. Марія Василівна 25 з них включила до збірника "Двісті українських пісень". Проте ім'я чоловіка навіть не вказала. Про цей період Маркович писав: "Сам живу, без сім'ї, та уже і не приїдуть, грошей у них і в мене нема, зима заходить..." Весь цей час не полишає записувати фольклор. Організував оркестр, виступи якого були "священнодійством".
Доля відміряла Опанасу Васильовичу короткий вік - 45років, але творчий доробок дослідника величезний. Маркович зафіксував десятки тисяч пісень, легенд, повір'їв, казок. Особливою пристрастю були прислів'я і приказки, яких назбирав близько 50 тисяч. На жаль , через брак коштів цей скарб не зміг надрукувати самостійно. Йому належать праця "Записки о дворянском сословии Черниговской губернии ", які сьогодні є бібліографічною рідкістю. Його фольклорні-етнографічні матеріали були опубліковані у виданнях В. Антоновича, М. Драгоманова, А. Метлинського, в "Записках Черниговского статистического комитета", в газеті "Черниговские губернские ведомости". Останні роки життя українознавець провів у Чернігові. Тут він знайомиться з українською народною співачкою М. Загорською., яка виконала головну роль в опері "Чари", поставленій Марковичем.
Помер Опанас Васильович 1вересня 1867 року. Похований у Чернігові, біля Іллінської церкви, поблизу Троїцького монастиря. Поряд -могила Михайла Коцюбинського. Оцінюючи заслуги О. В. Марковича перед Україною, журнал "Киевская старовина" писав: "Так пішла з життя благородна, талановита людина, сіяч добра, краси й науки".
Презентація «Опанас Маркович: український фольклорист-етнограф, громадський діяч» https://lib.ddpu.edu.ua/images/vv42.pdf
Список використаної літератури:
- Історія українськоїкультури : у 5 т. Т. 4, кн. 1 Українська культура першої половини ХІХ століття / НАН України ; редакол. Тому : Г. А. Скрипник (голов. ред.) [та ін.]. – Київ : Наук. думка, 2008. – 1007 с. : іл.
- Історія українськоїкультури : у 5 т. Т. 4, кн. 2 Українська культура другої половини ХІХ століття / НАН України ; редакол. Тому : Г. А. Скрипник (голов. ред.) [та ін.]. – Київ : Наук. думка, 2008. – 1293 с. : фотоіл.
- Коцюба О. Робота О. В. Марковича над збірником прислів′їв і приказок / О. Коцюба // Наш український дім: наук.-попул. часопис для вчителів України та діаспори. - Ніжин, 2015. - №2. - с. 18-33.
- Українські приказки, прислів'я, і таке інше / зібрав О. Маркович та ін. ; спорудив М. Номис ; [упоряд., прим. та вступ. ст. М. М. Пазяка] . - Київ : Либідь, 1993. - 766 с. - (Літературні пам'ятки України).
- Шевченківська енциклопедія : в 6 т. Т. 4. М - Па / НАН України, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка ; редкол.: М. Г. Жулинський (голова) [та ін.]. - Київ : [б. в.], 2013. - 806 с. : [953] іл.+ кольор. вклейка .
- Мелешко В. Талановитий і щирий етнограф і фольклорист : до 200-річчя від дня народження Опанаса Марковича [Електронний ресурс] / В. Мелешко // Полтавщина : інтернет-виданя [сайт]. – Режим доступу: https://poltava.to/project/7221/ . – Назва з екрану.
- Чепурний В. Чоловік фатальної жінки : до 200-ліття Опанаса Марковича [Електронний ресурс] / В. Чепурний // Голос України. – 2022. – 5 лют. – Режим доступу: http://www.golos.com.ua/article/355828 . – Назва з екрану.
Огляд підготувала фахівець читальної зали № 2 Зозуля О.С.