Міжнародний день музики (англ. International Music Day) був заснований за ініціативою Міжнародної музичної ради (IMC) при ЮНЕСКО, щорічно відзначається у всьому світі 1 жовтня.

Рішення про проведення Міжнародного дня музики було прийнято на 15-й Генеральній асамблеї IMC у Лозанні в 1973 році.

30 листопада 1974 голова Міжнародної музичної ради, сер Ієгуді Менухін і його заступник Борис Ярустовський звернулися до членів IMC з листом:

Перший Міжнародний день музики, заснований Міжнародною музичною радою, згідно з резолюцією 15-ї Генеральної асамблеї IMC, що пройшла в Лозанні в 1973 р., буде проведено 1 жовтня 1975 року з подачі видатного композитора і музиканта Дмитра Шостаковича.

Мета цього свята:

- Поширення музичного мистецтва у всіх шарах суспільства;

- Реалізація властивих ЮНЕСКО ідеалів миру і дружби між народами, розвитку культур, обміну досвідом і взаємного шанобливого ставлення до естетичних цінностей один одного.

Історія музики

Свято Міжнародного дня музики почали відзначати в 20 столітті. Але сама музика з'явилася дуже і дуже давно. Музика не постаріє, не вмре, музика буде жити стільки, скільки живе людство, точніше поки живе той, хто вміє слухати і відчувати її.

Відносно походження музичного мистецтва в 19-20 століттях були висунені різні гіпотези, згідно з якими витоками мистецтва були інтонації збудженого мовлення (Г.Спенсер), спів птахів та тварин (Ч.Дарвін), ритми роботи первісних людей (К.Бюхер), їх звукові сигнали (К.Штумпф), магічні заклинання (Ж.Комбар'є). В сучасній науці, що спирається на археологічні та етнографічні дані вважається, що музика розвивалася і поступово виділилася із первісного синкретичного прамистецтва, що містило в собі зародки танцю, поезії та інших видів мистецтва.

Виділення музики в самостійний вид мистецтва відбувалося в період розкладу первісного строю. В цю епоху міфи різних народів фіксують уяву про музику як могутню силу, що здатна керувати природою, приборкувати тварин та зцілювати людей.

Неможливо визначити напевно час, коли з’явилася музика, але дослідники та філософи вважають, що це відбулося водночас з появою людини, як такої. Деякі йдуть далі та стверджують, що людина також є й першим музичним інструментом, бо має «ударні» у вигляді рук та ніг і та «духові» у якості яких виступає голос. Але, якщо називати приблизні дати, то вчені пропонують цифру у п’ятдесят тисяч років – це час, коли людство ще жило у Африці та не встигло розселитися по інших континентах.

Первісна музика

Головне для первісної людини – ритм. Ця елементрана складова музики була найзручнішою, вона не потребувала складних інструментів, та черпала натхнення в прямому сенсі із самої людини.

Найдревніші музичні інструменти

Справа в тім, що серце – інструмент не гірший, скажемо, за перкусію. До цього ритму, усвідомлено чи ні, прислухалася людина. Не менш важливим є вплив праці – обробка каменю деревини, розведення вогню потребували розмірених рухів. Витримуючи ритм, прислухаючись до нього, людина досягала бажаної концентріції і, водночас, відволікалася від монотонної праці.

Музику взагалі складно досліджувати через її нематеріальну сутність. Що й казати про ті часи, коли не було ані нот, ані музичних інструментів. В доісторичний період людина могла задавати ритм плесканням у долоні або тупотом ногами. Трохи згодом на зміну власним кінцівкам прийшли підручні предмети – гілки, каміння, мушлі, тобто усе, що було під рукою. Пізніше до протоударних інструментів додалися примітивні духові – кістки, очерет, бамбук стали основою для перших сопілок.

Щодо струнної групи, то все також досить просто – першим подібним приладом був звичайний… лук. Звук тятиви надихнув прадавніх мисливців на те щоб створити окремий та більш вдосконалений з музичної точки зору інструмент.

Поступово кожна з цих груп поповнювалась різноманітними винаходами, що з’являлися самі по собі водночас на території сучасної Греції та у Месопотамії. Більш-менш прийнятні для вивчення знахідки належать до епохи мезоліту та пізнішого часу. Крім безпосередньо музичних інструментів дозволяють відстежити їх генезис художні зображення – малюнки, статуетки, барельєфи.

Музична культура рабовласницьких та ранньофеодальних країн стародавнього світу характеризується діяльністю професійних музикантів, що служили в храмах, при дворах знаті, брали участь в масових обрядах. Вперше, окрім практичної та духовної функції, в музиці починають відособлюватися естетичні функції — наприклад, в Стародавній Греції проводились змагання музикантів, що виконували піснеспіви та інструментальні п'єси. Розвиваються різні пісенні і танцювальні жанри, в багатьох із них музика, поезія і танець зберігають первісну єдність. Виникають перші системи нотної фіксації (клинописна, буквенна), хоча переважаючою формою залишається усна.

Виникають перші музично-естетичні вчення (наприклад, у Китаї — Конфуція, у Греції — Піфагора, Платона, Аристотеля, у Римі — Лукреція).

Музика розглядається на практиці і в теорії як вид діяльності, близький науці, ремеслу, релігії, як засіб впливу на природу (магія) та людину (виховання моральних якостей), в зв'язку з чим встановлювалась сувора суспільна або державна регламентація використання музики різних видів (в тому числі окремих ладів).

До сьогодення давньогрецька музика дійшла до нас лише у вигляді фрагментів нотних записів, що були виконані грецькими і фінікійськими буквами.

Це — музика до пісні (стасиму) із драми «Орест» Евріпіда; два гімни Аполлону (138 і 128 до н. е.); похоронна й лірична пісні; 12 рядків пеана; 4 рядка музики на самогубство Аянта і деякі інші. Відомості про давньогрецьку музику почерпнуті з літературних джерел, теоретичних трактатів давньогрецьких мислителів та образотворчого мистецтва.

Найдавніші джерела відносяться до 3—2 тисячоліть до нашої ери. Це зображення з Криту найдавніших струнних інструментів, сцен гри на лірі й авлосі, статуетки арфістів і флейтистів з Кікладських островів. B поемах Гомера, що відбили побут мікенського суспільства кінця 2-го тисячоліття до н. е., говориться про використання музики у трудових процесах, релігійні церемонії і народні свята. На аттичних дипілонських вазах (8-7 століття до н. е.) зустрічаються зображення процесій, що виконують пісню хором.

Музика в епоху середньовіччя

В епоху середньовіччя в Європі складається музична культура нового типу — феодальна. Оскільки панівною в усіх сферах життя в цю епоху є церква, професійне музичне мистецтво концентрується в храмах та монастирях. В 6-7 ст. в Західній Європі формується суворо регламентована система одноголосної духовної музики (т. зв. Григоріанський спів). Перехід від невменної нотації до лінійної, що була винайдена Гвідо д'Ареццо в X столітті, дозволила значно точніше фіксувати висоту тонів, що сприяло закріпленню та розповсюдженню традицій та еталонів. На початку другого тисячоліття зароджується багатоголосся. Формуються нові жанри вокальної та вокально-інструментальної (хор та орган) музики — органум, мотет, пізніше — меса. В Візантії та, пізніше Київській Русі духовна музика складає систему т. зв. Знаменного співу, який фіксувався спеціальною крюковою нотацією. Як і григоріанський спів, знаменний був заснований на діатонічних ладах.

Поряд з духовною музикою розвивається також світське музикування — початково серед придворних музикантів, пізніше — напівпрофесійне мистецтво лицарів — трубадурів і труверів у Франції, менестрелів в Німеччині, серед міських ремісників тощо. До побуту входять нові інструменти, значна їх частина приходить зі Сходу, виникають інструментальні ансамблі. В селянському середовищі розвивається фольклор, розповсюджується також мистецтво народних артистів, як правило широкого «профілю» (на Русі — скоморохів).

Музика епохи Відродження або музика Ренесансу — період у розвитку європейської музики приблизно між 1400 (1430) і 1600 роками. Як і в культурі взагалі, ренесанс в музиці характеризується відновленням інтересу до античної культури, прагненням відобразити багатоманіття світу і, разом з тим, ідеями гармонії і благозвуччя.

Естетика ренесансу у своїх основних принципах заперечувала середньовічну. Музичні теоретики (Й. Тінкторіс, Дж. Царліно) протиставляли сучасну їм манеру письма (maniera moderna) старій (antica, vecchie), середньовічну музику розглядали як створену «невігласами», «варварами». Однак реально музика відродження зберегла наступність стосовно ряду принципів культури середньовіччя. Зокрема, музика як і раніше розглядалася як наука і за середньовічною шкільною традицією входила у квадривій поряд з арифметикою, геометрією й астрономією (у теоретичних трактатах, як і раніше, підкреслювалася особлива актуальність числа, числової пропорції, симетрії для музичної композиції). З іншої сторони, у надрах Відродження визрівали деякі принципи, що ведуть до бароко, зокрема починали формуватися ефектне трактування слова та риторичні фігури, що зближувало музику із системою трівія (граматика, риторика, діалектика).

У зв'язку з переходом від середньовічної теоцентричної культури до антропоцентричної відбулися сутнісні зміни і в музичному мистецтві.

Середньовічний естетичний канон став поступово руйнуватися під впливом ренесансного індивідуалізму. Початок нотодруку, нові умови побутування музики (поява демократичної публіки, розквіт аматорського музикування) вели до переосмислення її соціального статусу. Зросла роль світських жанрів (фротола, віланелла, вільянсико, шансон, мадригал, у кінці 16 ст. — опера, балет), самостійною стала інструментальна музика (хоральні обробки, ричеркари, канцони, імпровізаційні п'єси — прелюдії, токати, фантазії), відродився інтерес до танцювального мистецтва (поява численних танцювальних жанрів, нотних танцювальних збірників, керівництв і перших професійних танцмейстерів).

 Жанри і стилі музики відродження розрізнялися й залежно від їхньої соціальної функції — музика народна й «учена», церковна і світська, для «недосвідчених аматорів» і для «вишуканих вух».

Музика в епоху Просвітництва

Процес переходу в Європі від музичної культури феодального типу до буржуазної продовжується впродовж 17-18 століття. Остаточно закріплюється загальне панування світської музики. Її зміст охоплює широке коло тем і образів, в тому числі філософських, історичних, сучасних, громадянських. Поряд з музикуванням в аристократичних салонах розвивається публічне музичне життя. Відкриваються постійно діючі музичні установи — оперні театри, філармонічні товариства. Вдосконалюються струнні та духові музичні інструменти. Розвивається нотний друк.

У композиторській творчості цей період представлено такими художніми стилями, як класицизм, бароко, рококо. Поряд з існуючими вже монументальними жанрами меси та ораторії в цей період виникає і невдовзі стає провідним принципово новий жанр — опера. Наприкінці цього періоду починається формування симфонії та балету. Паралельно з розквітом поліфонії вільного стилю, що приходить на зміну поліфонії строгого стилю, в побутовій танцювальній, а пізніше в професійній музиці зароджується гомофонно-гармонічний склад (див. фактура (музика).

У країнах, де в цей час триває процес становлення націй (Італія, Франція, Англія, частково Німеччина) формуються високорозвинені національні музичні культури. Так в Італії зароджуються опера, ораторія і кантата, оновлюється інструментальна музика (творчість А. Вівальді, А. Кореллі). У Франції — опера-балет (Ж. Б. Люллі), нові форми клавірних мініатюр (творчість Рамо та Куперена); в Англії — клавірна школа верджиналістів. Вершиною композиторської музики цього періоду вважають творчість видатного німецького композитора Й. С. Баха. З його ім'ям пов'язують також початок панування в європейській музиці рівномірної темперації. В українській та російській музиці цього періоду продовжується розвиток хорових жанрів, насамперед хорових концертів (творчість М. Березовського, Д. Бортнянського та А. Веделя). В культовій музиці розквітає партесний спів. З'являються також перші опери, написані за взірцем італійських (напр. «Демофонт» Березовського).

Віденський класицизм

Видатним досягненням другої половини XVIII ст. є формування Віденської класичної школи, представниками якої є Й. Гайдн, В. Моцарт та Л. ван Бетховен. Саме в цей період в основному сформувався склад сучасного симфонічного оркестру, жанри симфонії, сонати, тріо, квартету та квінтету. В сонатному allegro зароджується, а пізніше, в творчості Бетховена формується новий метод музичного мислення — симфонізм. Суттєвого реформування в творчості В. А. Моцарта та К. Ф. Глюка зазнає оперний жанр, долаючи закостенілу умовність аристократичної опери. У творчості К. Ф. Глюка та Л. ван Бетховена відособлюється балет як самостійний жанр.

Розвиток європейської музики кінця XVIII — початку XIX століття проходить під впливом Великої французької революції, яка не тільки породжує цілу хвилю масово-побутової музики (марші, героїчні пісні, в тому числі Марсельєзу), але й знаходить відгук в усіх музичних жанрах. Цей процес проходить на тлі та під впливом активної демократизації всього суспільного та музичного життя, подолання станових меж, що дістались у спадок від феодалізму. З аристократичних салонів музика виходить на ширші площадки, доступні широкому колу слухачів. Виникає цілий ряд нових музичних закладів, зокрема консерваторій у Празі, Варшаві, Будапешті, Відні, пізніше — в Москві та Петербурзі. З'являються музичні газети та журнали.

Музичне виконавство остаточно відділяється від творчості, як самостійної музичної діяльності. Починається процес комерціоналізації музики.

В композиторській творчості XIX століття стверджується романтизм. На відміну від класицизму, романтизму характерні загострена увага до емоційного світу людини, індивідуалізація та драматизація лірики, протиставлення особистості дійсності, ідеалу та реальності, інтерес до національної своєрідності, звернення до історичних, легендарних та народно-побутових сюжетів, більш вільна трактовка музичних жанрів та стремління до синтезу мистецтв, з чим пов'язаний розвиток програмної музики.

Спостерігається активне становлення нових національних музичних культур — польської (творчість Ф.Шопена), угорської (Ф. Ліст), норвезької (Е.Гріг), чеської (А. Л. Дворжак), російської (М. І. Глінка, пізніше — П. І. Чайковський та композитори «Могутньої купки»), пізніше — української (М. В. Лисенко).

 З середини XIX століття виникає жанр оперети. У професійній творчості виділяється самостійна лінія «легкої музики». Народжується естрадна музика, як самостійна галузь музичної діяльності.

В кінці XIX — початку XX століття в європейській музиці починається новий період, що відповідає початку імперіалізму. Цей період характеризується інтенсивними пошуками нових засобів виразності, експериментів, великою кількістю стильових течій.

Характерним для світової історії стає тісна взаємодія культур різних країн світу, які до цього моменту розвивалися відокремлено. Європейська музика зазнає значного впливу музичних культур народів східної Азії (особливо японської в творчості Дж. Пуччіні, К. Дебюссі), Латинської Америки, Африки (джаз).

В першій половині XX століття поряд з продовженням традицій пізнього романтизму (творчість Г. Малера, Р. Штрауса, С. Рахманінова, К. Шимановського) виникають нові стильові напрямки — імпресіонізм (К. Дебюссі, частково М. Равель), експресіонізм (А. Шенберг, А. Берг), неокласицизм (П. Хіндеміт, частково І. Стравінський), все більше відособлюються індивідуальні композиторські стилі. Значну увагу композитори приділяють дослідженням глибинних пластів музичного фольклору та його інтеграції в композиторську творчість (Бела Барток, рання творчість І. Стравінського, частково Г. Свиридова, В. Лютославського, українських композиторів Б. Лятошинського та Л. Ревуцького).

Інтенсивні пошуки нових композиторських засобів приводять до значного розширення поняття та застосування тональності, а в творчості ряду композиторів — до повної відмови від тональної системи та винайдення нових засобів звуковисотної організації, наприклад додекафонії, а пізніше – серіалізму.

Велике значення для розвитку музики мала поява та розповсюдження звукозапису та кіно. З'являються перші електроінструменти, що відкривають новий погляд на природу й можливості звуку. В 1920-х роках футуристи здійснюють спроби залучення до музичного мистецтва шумових звуків. В 1940-х роках розвиток техніки звукозапису відкриває новий напрямок — конкретну музику.

Повоєнні роки поглибили експериментаторські тенденції попередніх років — у 1950-ті роки виникають перші електронні експериментальні студії, на зміну серіалізму приходить алеаторика, у 1960-ті роки авангардні течії проникають і в радянську музику, яка до цього моменту розвивалася у руслі соцреалізму.

Музика XX століття

Популярна музика

 Радикальні зміни в соціально-економічному устрої відкрили нову епоху в розвитку масової культури, що включила до себе цілу низку музичних напрямків. В 1920-х — 30-х роках в США та країнах Європи масовою музичною культурою стає джаз, на теренах СРСР — масова радянська пісня.

1950-ті роки ознаменувалися появою рок-н-ролу, 1960-ті — появою рок-музики, а 1970-ті — євро-попу, а також цілої низки популярних напрямків електронної музики. Всесвітню славу здобувають музичні гурти, такі як The Beatles, The Rolling Stones, Led Zeppelin, Queen, Deep Purple, AC/DC, ABBA та багато інших.

Показником їхньої популярності стає кількість проданих копій альбомів (платівок або, пізніше, компакт-дисків), яка іноді сягає мільйонів і навіть десятків мільйонів. Абсолютний рекорд — близько 46 мільйонів копій — належить Майклу Джексону, альбом «Thriller».

Знаковим явищем у 1980-х роках стає входження до поп-культури так званої  World music — музики, що спирається на елементи етнічної музики різних народів.

Українська музика

Українська музика починає свій відлік з часів Київської Русі і в своєму розвитку охоплює практично всі типи музичного мистецтва —народну і професійну, академічну і популярну музику. Сьогодні українська музика в її багатоманітті звучить в Україні та далеко за її межами, вона продовжує розвиватись в народній та професійній традиціях, вона є предметом вивчення науковців.

Музичність та співучість є одними з характерних рис українського народу, музичні традиції на території сучасної України сягають прадавніх часів. Знайдені київськими археологами в околицях Чернігова музичні інструменти — тріскачки з бивнів мамонта датують віком 20 тисяч років. До того ж періоду відносять флейти, знайдені на стоянці Молодове (Чернівецька область).

 На фресках Софії Київської (X століття) зображені музики, що грають на різних духових, ударних та струнних (подібних до арфи і лютні) інструментах, а також скоморохи, що танцюють. Ці фрески свідчать про жанрове багатоманіття музичної культури Київської Русі. До XIІІ століття відносяться літописні згадки про співців Бояна та Митусу.

 Про практику народної пісні, що існувала в найдавніші часи на теренах України, можна судити зі старовинних обрядових пісень. Багато з них є відбитком цільного світогляду часів первісної людини, що розкриває ставлення народу до природи та її явищ.

Самобутній національний стиль найбільше повно представлений піснями центрального Придніпров'я. Їм властиві мелодична орнаментика, вокалізація голосних, лади — еолійський, іонійський, дорійський (нерідко хроматизований), міксолідійський. Зв'язки з білоруським, і російським фольклором особливо яскраво виявляються у фольклорі Полісся.

У Прикарпатті й Карпатах розвинулися свої відмінні пісенні стилі. Їх визначають як гуцульський і лемківський діалекти. Гуцульський фольклор відрізняється архаїчними рисами в мелосі й виконавській манері (інтонування, наближене до натурального ладу, низхідні глісандо в закінченнях фраз, спів з вигуками, імпровізаційна мелізматика, силабічний речитатив), взаємодією вокального й інструментального начал, зв'язками з молдавським і румунським фольклором. В ладовому відношенні гуцульському фольклору притаманний особливий — гуцульський лад, а також — еолійський, іонійський та дорійський. Для лемківського діалекту характерні зв'язки з польською, угорською, словацькою пісенністю, що проявляються в гостро пульсуючому синкопованому ритмі, переважанні мажору над мінором, пануванні силабічного речитативу.

Українська музика радянської доби

1930-ті — 1950-ті роки

Починаючи з другої половини 1930-х років музичне мистецтво радянської України розвивалося переважно у руслі соцреалізму, що став єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва, тоді як митці, що відходили від цього методу піддавались жорсткій критиці й переслідуванням. Зокрема нещадній критиці на пленумах Спілки композиторів піддавалися твори Б.Лятошинського і Л. Ревуцького, причому останній після 1934 року практично припинив творчу діяльність, обмежившись викладацькою та редакторською роботою.

 У той же час в Україні виникає масова радянська пісня, одним із перших творців якої став К. Є. Богуславський. У 1930-ті роки з'являються перші опери радянської тематики, зокрема «Щорс» Б.Лятошинського (1930), «Перекоп» Ю.Мейтуса (1937). Пісні, присвячені комуністичній партії та її вождям, закріплюються у репертуарах професійних та аматорських колективів.

Вагомий вклад у розвиток українського музичного мистецтва зробив композитор і педагог Микола Вілінський (учень Вітольда Малишевського), який працював спочатку в Одеський, а потім у Київський консерваторії.

На Західній Україні, що до 1939 року входила до складу Польщі, працювали композитори В. А. Барвінський, С. Ф. Людкевич, А. І. Кос-Анатольський, фольклорист Ф. М. Колесса.

У повоєнні часи серед видних українських композиторів — Григорій Верьовка, Костянтин Данькевич, А. Я. Штогаренко та інші. Серед визначних виконавців — український тенор Іван Козловський; широко відомою завдяки виконанню фронтових пісень стала уродженка Харківщини Клавдія Шульженко.

1960-ті — 1980-ті роки

Українська музика радянської доби

 1960-ті роки відзначаються проривом української композиторської школи на світову арену, опануванням новітніх течій європейської музичної культури. У Києві створюється група митців «Київський авангард», до якої увійшли композитори, такі як Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Віталій Ґодзяцький, Володимир Губа. Центральною фігурою в цій групі був дириґент Ігор Блажков. Внаслідок розходження з ретроґрадними тенденціями офіційних музичних кіл СРСР Члени «Київського авангарду» зазнавали різного роду утисків. В подальшому кожен з композиторів пішов своїм шляхом в мистецтві, а неформальна група розпалася.

В ці ж роки продовжують працювати композитори Платон і Георгій Майбороди, К. Данькевич, на цей період припадають останні дві симфонії Б. Лятошинського. У 1970-ті — 1980-ті роки стають відомими композитори, що розширили традиційну для української музики пізньоромантичну стилістику за рахунок новітніх прийомів європейського модернізму — М.Скорик, Є.Станкович, І.Карабиць, В.Бібік та інші.

Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва. Яскраві імена української оперної сцени — А. Солов'яненко, Д. Гнатюк, Б. Руденко, Є. Мірошниченко. Визначною подією музичного життя стала постановка опери Д. Шостаковича «Катерина Ізмайлова» у Києві 1965 року.

Паралельно із формуванням поп-музики в Західних країнах, в Україні, як і інших радянських республіках досягає свого розквіту радянська естрада. Особливо виділяється творчість Володимира Івасюка, автора понад 100 пісень, чиє життя трагічно обірвалось 1979 року.

Серед композиторів-піснярів цих років також відомі О. І. Білаш, В. Верменич, пізніше — І. Карабиць. Популярність завоювали такі естрадні виконавці як Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Ігор Білозір, Тарас Петриненко, Алла Кудлай та інші. Паралельно започатковувалися і типово модерні музичні та музично-поетичні проекти, серед яких сатиричний театр «Не журись!» В.Морозова (1970-і рр.), гурт «Мертвий півень» та рок-бардівська група «Плач Єремії» (друга половина 1980-х рр.).

Сучасна музика

На сучасній українській сцені представлені майже всі музичні напрями: від фолку до acid джазу. Активно розвивається клубна культура. Популярність багатьох українських поп-виконавців — Софії Ротару, Ірини Білик, Олександра Пономарьова, ВІА Гра, Вєрки Сердючки — давно перетнула кордони України і утвердилася в країнах СНД. Популярна музика представлена на фестивалях «Червона рута», «Таврійські ігри», «Чайка» та інших.

Виконавці з України достойно представляли Україну на конкурсах Євробачення, зокрема Руслана, яка синтезувала у своїй музиці фольклорні мотиви карпатського регіону, стала переможницею конкурсу Євробачення -2004, виборовши для України право на проведення наступного конкурсу — Євробачення - 2005. На Євробаченні - 2007 та Євробаченні - 2008 відзначилися відповідно Вєрка Сердючка та Ані Лорак, посівши другі місця. Злата Огневич з Євробачення - 2013 привезла до України третє місце. 2016 року Україну представляла співачка Джамала з піснею «1944», яка здобула перемогу, набравши 534 бали. Це друга звитяга України на конкурсі після виграшу 2004 року. У 2021 році, гурт «Go_A» посів 5 місце на конкурсі 2021 року, отримавши 97 балів від журі і 267 балів від глядачів[9], що стало найкращим результатом від України з моменту перемоги на конкурсі у 2016 році.

Поруч з тим розвивається українська рок-музика. Серед найвідоміших гуртів — «Океан Ельзи», «Воплі Відоплясова», «Танок на майдані Конго», «Крихітка», «Скрябін», «Тартак», «Плач Єремії», «Кому Вниз», «Мертвий  півень», «Веремій». Регулярно проводяться українські рок-фестивалі «Рок-екзистенція», «Тарас Бульба» та інші.

Серед музичних гуртів здобувають популярність суто вокальні ансамблі, такі як «Піккардійська терція» та «Менсаунд». Представлено в Україні також і мистецтво джазу — міжнародні фестивалі джазової музики проходять у різних містах країни, серед найвідоміших — Jazz Bez та Jazz Koktebel. Значний внесок у популяризацію джазового руху в Україні зробили Володимир Симоненко та Олексій Коган.

Тенденція до використання фольклору сучасними українськими музикантами стає дедалі виразнішою. Одним з перших почав використовувати народні мотиви у рок-музиці у другій половині 1980-х рр. уже легендарний гурт «Воплі Відоплясова». Спираючись на фольклорне підґрунття, нову самобутню українську музику творять «Скрябін», «Мандри», «Гайдамаки», Тарас Чубай, Марійка Бурмака та багато інших виконавців. Свідченням росту інтересу до фольклору стало започаткування в Україні двох фестивалів етнічної музики — «Країна мрій» у Києві та «Шешори» на Івано-Франківщині.

Цікаві факти про музику:

1. Великий психолог і психоаналітик Зігмунд Фрейд ненавидів музику. Він не відвідував ресторани, в яких грав оркестр, і навіть викинув з дому фортепіано своєї сестри.
2. У знаменитого німецького композитора і піаніста Людвіга Ван Бетховена була дуже дивна звичка. Перед тим, як сісти за стіл і складати музику він опускав голову в миску з крижаною водою.
3. Вчені провели різні дослідження і довели, що почуття ритму мають не тільки люди, але і деякі тварини. Наприклад, папуги какаду дуже люблять танцювати і добре вловлюють музичний ритм. Музична пам’ять і слух також є у слонів. Встановлено, що ці тварини люблять скрипку і басові звуки низьких мідних інструментів.
4. Музика століттями використовувалася як відновлюючий і зцілюючий засіб. Вона сприятливо впливає на серце, систему кровообігу, психоемоційний стан. Під час тренувань прослуховування музики може підвищити витривалість на 20 відсотків. Крім того, чим більше людина слухає музику, тим краще стають її розумові здібності та пам’ять.
5. На сьогоднішній день у Європі та Америці стають популярними безшумні дискотеки. Людям роздають бездротові навушники, через які вони можуть самостійно регулювати рівень гучності та вибирати канал з музикою, яка найбільше подобається.
6. Легендарна пісня «Happy Birthday to You» захищена авторськими правами і приносить власнику цих прав ні мало ні багато 2 мільйони доларів на рік.
7. Існують квіти-меломани. Рослини зазвичай надають перевагу класиці. Квіти ростуть швидше, якщо вони «прослуховують» музику.
8. Музика впливає на стан нашого організму. Наше серце підлаштовується під ритм мелодії, яку ми слухаємо.
9. Назву нот винайшов італієць Гвідо Д’ареццо. Виявляється, вони не тільки чудово звучать, але і позначають прекрасні слова, які в перекладі означають:

Do – Dominus — Господь

Re –rerum — матерія

Mi – miraculum — диво

Fa – familias planetarium – сім планет сонячної системи

Sol – Solis — Сонце

La – via Lactea – Чумацький шлях

Si – Siderae – Небеса.

Література:

1. https://sites.google.com/site/muzicarts7325/home/istoria-rozvitku-muzicnogo-mistectva
2. Становлення музичного мистецтва [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://muzmu.blogspot.com/2013/03/blog-post.html
3. Давньогрецька музика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Давньогрецька_музика
4. Музика Середньовіччя [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Музика_Середньовіччя
5. Музика епохи Відродження [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Музика_епохи_Відродження
6. Музика в епоху Просвітництва [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://sites.google.com/site/muzikaq/muzika-v-rizniepohi
7. Віденський класицизм [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Віденська_класична_школа
8. Українська народна музика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_музика
9. https://rn.sumy.ua/world/mizhnarodnyy-den-muzyky-tsikavi-fakty-pro-muzyku-i-muzykantiv/
10. https://www.armyfm.com.ua/cikavi-fakti-pro-muziku/
11. Музыка наших дней // Современная энциклопедия Аванта+. - М: Аванта+, 2002. – 432 с.
12. 1 жовтня – Міжнародний День музики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://allref.com.ua/ru/skachaty/1__jovtnya_-_Mijnarodniiy_Den-_muzikі

Бесіду підготувала бібліограф ІІ категорії

Бакай Ольга Юріївна