«Художнику – немає скутих норм.

Він – норма сам, він сам в своєму стилі…»

І. Драч

Пам’яті українського поета-шістдесятника, кіносценариста, літературознавця, громадського діяча Івана Федоровича Драча на абонементі художньої літератури організовано книжкову виставку-реквієм «Там, де мене чекають, Тяжки простеляють рядна».

Перша збірка поезій І. Драча «Соняшник» побачила світ у 1962 році, у якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. Взагалі творчий доробок митця  це понад 25 книжок лірики, 4 видання вибраних творів, 1 та 2 томи 12-ти томного вибраних творів, 5 видань кіносценаріїв, дві збірки драматичних поем і біографічна повість «Григорій Сковорода» (у співавторстві з М. Поповичем та С. Кримським) ; літературно-критичні статті, доповіді, виступи, інтерв’ю, низка спогадів у періодиці тощо.

Творчість Івана Драча вивчають у середніх та вищих навчальних закладах, поезія перекладена багатьма мовами, а фільми «Криниця для спраглих», «Камінний хрест» (за новелами В. Стефаника), «Пропала грамота», «Вечори на хуторі біля Диканьки» (за оповіданнями М. Гоголя й О. Стороженка), «Іду до  тебе» («Майже документальна кіноісторія, відтворена за віршами і листами, поемами й оповіданнями Лесі Українки, за спогадами про неї та її сучасників») та інші зберігають оригінальність і актуальність, приваблюючи нові покоління.

Поезія Івана Драча – це насамперед поезія запитань, а не відповідей, поезія поставленних проблем, спроба докричатись до зір, достукатись до людини. Він шукає виходу, здається знаходить, сумнівається й знову шукає, фіксує живе життя в кожному своєму слові.

Термін «етюд» використовується у живописі, графіці, скульптурі на означення малюнка або картини, виконанних з натури. У літературознавстві це невеликий твір-замальовка.

За випуклими, живописними образами «Етюд про хліб» справді нагадує полотно маляра : «яйце розіб’є, біклом помаже, на дерв’яну лопату – та в піч», «на хмелі замішаний, видме груди. Зарум’ялений, круглий на вид».  Проте в духовному просторі українців хліб – не просто смачна і поживна їжа, а символ міцної родини, гостинності, добробуту, самого життя. Поет у дусі народних уявлень олюднює хліб, напоює твір зворушливими, теплими інтонаціями, які закорінені в спогадах про дитинство, матір, рідну оселю.

Етюд про хліб

Яйце розіб'є, білком помаже,
На дерев'яну лопату — та в піч,
І тріскотітиме іскрами сажа —
Мініатюрна зоряна ніч.

На хмелі замішаний, видме груди,
Зарум'янілий, круглий на вид.
Скоринка засмалена жаром буде,
Аж розіграється апетит.

В підсохлому тісті кленова лопата
Вийме з черені, де пікся в теплі, —
І зачарується білена хата
З сонця пахучого на столі.

Як класичний жанр літератури балада передбачає зображення історичних, героїчних, інколи побутових ситуацій з елементами фантастики, таємничості. І. Драч по-новаторському модернізує цю форму – приземлює сюжети своїх балад, з одного боку, сміливо вводить у них реалії побуту, а з іншого, - відштовхуючись від них, моделює незвичайні ситуації духовного вибору, осяяння чи, навпаки, зміління людської душі («Балада про соняшник», «Крила», «Балада роду», «Балада ДНК», «Балада про творчість»).

Балада про соняшник

В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,-
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари на небі...
І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
— Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!

Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.

Балада про двох

На вогкім зіллі руки білі
(І сонми дум, і думні сни…)
Так дихали, так тихо вміли
Приспати тіні тишини.

Ошатна, золота, пахуча —
Вона лежала в головах,
Як наша доля неминуча,
І сон вина нам доливав.

Та крила стиглої печалі
Мене зманили по ночах,
І дико лебеді ячали,
Щоб я кричав, а не мовчав.

Здавалось: на вітрах любові,
Коли нас шал, як шквал, несе,
Я не кохав — шукав я слово,
А в слові вибухне усе!

Я чув крізь сон, як тихо плаче
Твоя зоря в моїх очах,
Так вистигла пекельна вдача,
Свідома слова, як меча.

Встає, холодне і прокляте,
А тиша жде його німа…
І мусиш слово розстріляти,
Бо в серці мужності нема.

Особливе місце в творчому доробку І. Драча посідає поема «Чорнобильська мадона», де поет хотів не стільки відобразити перебіг жахливих подій, як висвітлити їх крізь призму вистражданого людського серця, показати в сконцентрованій місткій метафорі людську розтерзану долю на перехресті конкретного життя та всесвітньої історії.

Материнська пісня із чоловічої душі

(уривок із поеми)

Не дітись, не дітись мені від вогню!
О ноче, ночуй мене! Днюй мене, дню!
Куди не піду я, мов кінь вороний,
Мене здоганяє сам хрест вогняний.
Пекучий, палючий — на всі небеса,
І падає з нього вогненна роса,
Бо небо роздерто, і думи роздерті,
Три чисниці, може, лишилось до смерті,
Той огненний хрест, а на ньому і в нім
Палає мій син у кільці вогнянім,
Бо атомні цвяхи засаджено в руки,
Бо губи горять од пекельної муки…
Лиш я намагаюсь до нього іти,
Тікає він геть в несусвітні світи,
Лиш я намагаюся вирвати сина,
Де мучить його вогняна хуртовина,
Я прагну до нього — він прагне від мене,
І котиться німбом те коло вогненне…
Тоді я тікаю від нього — і він
За мною женеться хрестом навздогін.
Куди не ступлю я, мов кінь вороний,
Мене здоганяє сам хрест вогняний,
Клекоче, стукоче у дивні копита,
Дорога роз’юшена слізьми побита,
Пробита, цвяхована тяжко слізьми…
На вічній дорозі розіп’яті ми…

«Іван Драч відкрив еру яскравого, динамічного, оригінального мовосвіту, у якому все рухається, оживає, олюднюється. Соняшники й хмари, сонце й місяць стають ближчими, конкретнішими, чуттєвішими. Драч зарядив українську поезію енергетікою руху й образних перетворень».

Лідія Лисичанська.

Видання творів І. Драча, які є у фонді бібліотеки :

Список джерел :

1. 1. Бернадська Н. І. Українська література ХХ століття : навч. посібник / Н. І. Бернадська. – 4-тє вид., випр. – Київ : Знання-Прес, 2008. – 259 с.
2. 2. Іван Драч : хронограф // Вивчаємо українську мову та літературу. -2011. - №30. – С. 38-39.
3. 3. Ткаченко А. Кінодраматургія Івана Драча / Анатолій Ткаченко // Слово і час. – 2016. - №12. – С. 91-109.
4. 4. Юр’єва О. М. Іван Драч : митець, політик, новатор, людина / О. М. Юр’єва // Вивчаємо українську мову та літературу. -2012. - №30. – С. 14-18.