Відомо, що поезія й живопис тісно пов’язані між собою. Художник Леонардо да Вінчі зазначав, що «малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство». Невипадково в історії світової культури поєднання в одній особі живописця і поета трапляється досить часто. Для України цією особистістю є Тарас Григорович Шевченко – поет, прозаїк, драматург і художник.
Певно, слово «художник» мало б посідати перше місце у його життєписі, бо саме завдяки цьому таланту Шевченко здобув волю і перед ним відкрився широкий світ.
А сам Тарас Шевченко у «Щоденнику» писав : «Странное, однако ж, это всемогущее призвание. Я хорошо знал, что живопись – моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И вместо того, чтобы изучать глубокие таинства, и еще под руководством такого учителя, каков был бессмертный Брюллов, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил и которые, наконец, лишили меня свободы, и которые, несмотря на всемогущее бесчеловечное запрещение, я все-таки втихомолку кропаю» (1 июля 1857 г.).
Відомі 1200 мистецьких творів Т. Шевченка – олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків. А зберіглось 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково у гравюрах на металі й дереві, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя митця. Якщо поезії Шевченка ще за життя автора стали відомими, то доля малярської спадщини склалася по-іншому : до 1917 року більшість творів зберігалась у приватних колекціях. Нині вся мистецька спадщина зосереджена в музеях (переважно в Національному музеї Тараса Шевченка).
Більш детальніше за посиланням :
Дослідники виділяють кілька періодів в художній творчості : доакадемічний ; академія і ранній період творчості ; заслання ; творчість після заслання.
У малярській творчості Шевченко засуджував світ насильства і несправедливості, розкривав суперечності тогочасної дійсності. Став основоположником реалізму в українському образотворчому мистецтві.
Живописні і графічні твори датуються 1830-1861 роками й територіально пов’язані з Україною, Росією і Казахстаном.
За жанрами це портрети, композиції на історичні, міфологічні, побутові теми, пейзажі, малюнки на яких зображені історичні пам’ятки. Виконано їх у техниці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем і в техниці офорта (гравюра на металі) на окремих аркушах білого, корольового й тонованогоо паперу різних розмірів. Значну частину становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого методу художника є його численні ескізи, етюди, начерки тощо.
У 1961-1964 рр. уперше здійснено академічне видання всіх художніх творів митця.
Особливе місце в художній спадщині Т. Шевченка посідають автопортрети.
Саме в період духовного й творчого піднесення Шевченко вирішив намалювати автопортрет. Вихованці Академії мистецтв Петербурга полюбляли автопортрети. Декотрі з них щороку – до дня народження – зображували себе.
Дослідники стверджують, що упродовж життя Шевченко створив їх близько – 60-ти : перший у 1840 році, а останній – 1861 року.
Якби не було автопортретів, наші уявлення про зовнішність, характер і світогляд Т. Шевченка зразу б померкли. Шевченкова серія автопортретів – справжнє багатство, своєрідний психологічний самоаналіз в якому художник передав свій настрій, думки, переживання за два десятиліття : від романтичного юнака, якого одухотворила воля, до збагаченної досвідом, але вже хворої, виснаженної людини.
Окреме місце серед Шевченкових автопортретів посідають автошаржі, що є в альбомах 1839-1843 та 1846-1850 років, на берегах деяких рукописів поета тощо.
Автор досліджень про мистецьку спадщину Т. Шевченка Л. В. Владич зазначав : «Сюїта автопортретів Тараса Шевченка – автобіографія, написана рукою могутнього художника-реаліста. У жодному з них нема й тіні ідеалізації. Навпаки, більшість вражає суворою, пронизливою життєвою правдою».
Автопортрети Тараса Шевченка – це своєрідна автобіографія, написана рукою великого майстра.
Більш детальніше за посиланням :
Портрети друзів і знайомих Шевченка
Їх у Шевченковій спадщині найбільше, виконані вони у різній техниці живопису і графіки. Більшість було написано на замовлення. Автор не задовільнявся лише зовнішньою схожістю, а прагнув відтворити образ людини, риси її характеру.
Можна назвати : акварельний портрет поміщика Енгельгардта (1833) ; «Портрет невідомого» (1837) ; серед жіночих зображень – портрет Катерини Абази (1837), портрети Маєвської, Г. Закревської (1843) та А.Ускової (1853) ; портрети - російського актора М. Щепкіна та негритянського актора Айра Олдриджа та інші.
Більш детальніше за посиланням :
Народно-побутові сюжети на картинах Т. Шевченка
Ще в Україні Т. Шевченко задумав створити серію офортів «Живописна Україна». У ній мав намір змалювати минуле й сучасне українського народу, а виданням серії хотів зібрати кошти на викуп із кріпацтва своїх рідних. Т. Шевченко писав так : «…я хочу рисовать нашу Украйну… Я її нарисую в трьох книгах, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій історія. В год буде виходити 10-ть картин» (лист до Бодянського, 6-7 травня 1844 р.).
Шевченко планував видавати по 12 естампів щороку, але вдалося видати лише один альбом - випуск «Живописної України» побачив світ у Петербурзі в листопаді 1844 р. До нього ввійшло шість офортів. Альбом «Живописна Україна» - єдине прижиттєве окреме художнє видання митця.
Представлені такі картини : «У Києві», «Видубицький монастир у Києві», «Старости», «Судня рада», «Дари Богданові українському народові», «Казка».
Більш детальніше за посиланням :
Шевченкові роботи періоду заслання
Важко переживав митець царську заборону малювати. Уже з перших днів заслання в листі до А. Лизогуба Шевченко зізнається : «Я страшно мучуся, бо мені запрещено писать и рисовать…Пришліть ящичок ваш, де є вся справа, альбом чистий і хоч один пензель…» (від 11 грудня 1847 р.).
Можливість малювати дала йому участь в Аральській експедиції (1848-1849 рр.) та Каратауська експедиція (1851 р.).
Такі роботи : «Пожежа в степу», «Джангисагач» (під час подорожі експедиція побачила «одиноке дерево» між Орськом і Раїмом. Місцеві жителі називали його святим і прикрашали клаптиками кольорової матерії), «Укріплення Раїм», «Місячна ніч на Кос-Аралі», «Крутий берег Аральського моря» та ін.
Відбуваючи заслання в Новопетровському укріпленні, художник теж плідно працює – близько 10 картин на тему життя та побуту казахського народу : «Казахська стоянка на Кос-Аралі», «Казахський хлопчик розпалює грубку», «Казахи біля вогню», «Казах на коні», «Тріо», «Щасливий ловець», «Байгуші під вікном» тощо.
У листопаді 1856 року Шевченко задумав серію з восьми малюнків під назвою «Притча про блудного сина». У листі до Залеського митець рисав : «Мне кажется, что для нашего времени и для нашего среднего полуграмотного сословия необходима сатира, только сатира умная, благородная…» (від 8 листопада 1857 р.). Перші п’ять малюнків показують шлях купецького сина від пияцтва і гри в карти до розбійництва й убивства («Програвся в карти», «У шинку», «У хліві», «На кладовищі», «Серед розбійників»). На наступних малюнках зображено жорстоку кару : «Кара колодкою», «У в’язниці». Усю серію Шевченко побудував за зразком євангельської притчі, через яку прагнув щоб глядачі зазирнули у власну душу й шукали способи морального самовдосконалення.
Композиції на різні теми
Особливе місце в мистецькій спадщині Шевченка належить – пейзажам. Художник не компонував їх, а змальовував реальні краєвиди, які бачив перед собою. Серед малюнків є сільські краєвиди, на яких зображено історичні й архітектурні пам’ятки : «Хата батьків Т. Г. Шевченка в селі Керелівці», «Селянське подвір’я», «Хата над водою».
Цінними є картини «Циганка - ворожка», за яку Шевченко нагороджений срібною медаллю, і «Катерина» (Уперше героїнею живописного полотна стала людина з народу – дівчина-кріпачка, жертва панської розпусти, принижена й ображена. Ця картина ввійшла до скарбниці українського побутового живопису).
Велике місце в Шевченковій творчості посідав історичний пейзаж, що зумовлено роботою художника в Київській археографічній комісії, для якої він змальовував архітектурні пам’ятки й історичні місця : серія композицій : «Києво-межигірський монастир», «Київ з боку Дніпра», «Дальні печери Києво-Печерської лаври», «Аскольдова могила», «Костьол у Києві» та ін.
Окрему групу становлять композиції на міфологічні, літературні та біблійні теми : «Блогословіння дітей», «Робінзон Крузо», «Нарцис та німфа Ехо», «Свята родина» та ін.
Неабиякий інтерес становлять незнайдені мистецькі твори Шевченка, про які є тільки згадки в автобіографії, Щоденнику, листуванні, повістях, архівних документах і записях його сучасників.
Більш детальніше за посиланням :
Пропонуємо список джерел, які є в бібліотеці :
Борисенко В. Малярська спадщина Тараса Шевченка в контексті візуальної антропології / В. Борисенко // Народна творчість та етнологія. – 2013.- № 3. – С. 48-51.
Вічний як народ : сторінки біографії Т. Г. Шевченка : навч. посібник / упоряд. О. І. Руденко, Н. Б. Петренко. – Київ : Либідь, 1998. – 272 с. : іл.
Гаско М. Про що розповідають малюнки Тараса Шевченка / М. Гаско ; ред. Є. П. Кирилюк. – Київ : Рад. письм., 1970. – 228 с. : іл.
Генералюк Л. Фотосправа в житті Тараса Шевченка / Л. Генералюк // Слово і час. – 2017. - № 11. – С. 3-11.
Гудченко З. Архітектурні образи у творчості Тараса Шевчека / З. Гудченко // Народна творчість та етнологія. – 2013. - № 5. – С. 17-26.
Офорти Тараса Шевченка : альбом репрод. / авт. тексту та упоряд. В. Касіян. – Київ : Мистецтво, 1964. – 158 с. : іл.
Пахаренко В. І. Тарас Шевченко / В. І. Пахаренко. – Київ : Атлант, 2007. – 95 с. : іл. – (Стозір’я. Бібліотека української родини : Письменники. Живописці. Скульптори. Графіки).
Ткач А. «Український Рембрандт» : матеріали до вивчення художньої спадщини Тараса Шевченка / А. Ткач // Дивослово. – 2011. - № 3. – С. 17-24.
Шевченківська енциклопедія : в 6 т. / НАН України, Ін-т літ. Ім. Т. Г. Шевченка ; редкол.: М. Г. Жулинський (голова) [та ін.]. – Київ, 2012- .
Шевченко Т. Вибрана поезія. Живопис. Графіка / Т. Г. Шевченко ; [вступ. ст. І. Дзюби, упоряд., авт. прим. С. Гальченко]. – Київ : Мистецтво, 2007. – 608 с. : іл.- (текст укр., англ.).
Тарас Шевченко : живопис, графіка : альбом / Т. Г. Шевченко ; [упоряд. : Д. В. Степовик]. – Киїі : Мистецтво, 1986. – 175 с. : іл.
Шевченко Т. Г. Мистецька спадщина : у 4 т. : [альбом] / Т. Г. Шевченко ; АН УРСР, [відп. ред. В. І. Касіян]. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1961-1964.
Шедеври українського живопису : альбом / авт.-упоряд. Д. Горбачов. – Київ : Мистецтво, 2008. – 608 с. : іл.
Шокодько Г. Шевченкові автопортрети / Г. Шокодько // Українська література в загальноосвітній школі. – 2011. - № 2. – С. 37-40.
