Бернард Шоу – англійський драматург ірландського походження, автор яскравих театрознавчих та літературно-критичних статей, лауреат Нобелівської премії (1925), громадський діяч. Його творчість стала важливою віхою на шляху оновлення європейського театру.

Основні твори: п’єси «Будинки вдівця» (1892), «Професія місіс Воррен» (1893), «Кандіда» (1894), «Учень диявола» (1897), «Цезар і Клеопатра» (1898), «Майор Барбара» (1905), «Пігмаліон» (1912), «Дім, де розбиваються серця» (1916), публіцистика: «Довідник революціонера» (1903), «Війна з точки зору здорового глузду» (1914), літературна критика: «Квінтесенція ібсенізму» (1891).

Народився Джордж Бернард Шоу 26 липня 1856 р. в Дубліні в родині негоціанта-невдахи Джорджа Карра Шоу. Упродовж 1867—1871 рр. навчався по черзі у протестантській, католицькій і знов у протестантській школах, після чого рік працював спочатку клерком, а потім касиром в агентстві нерухомості.

У 1872 р, родина Шоу розпалася: мати Бернарда разом з дочками та вчителем музики Ванделером Лі перебралася до Лондона, а сам Бернард залишився з батьком. За чотири роки він також переїхав до Лондона, де якийсь час служив у телефонній компанії Едісона, а також у музичній газеті В. Лі «Горнет».

Від 1879 до 1883 р. молодий літератор написав п’ять романів, які, однак, окремими книжками опублікувати йому не вдалося. У 1884 р. захопившись Марксовим «Капіталом», Шоу вступив до Фабіанської соціалістичної спілки. Наступні вісім років він інтенсивно співпрацював із газетами спершу як музичний, а згодом і як театральний критик.

У 1892 р. була написана й поставлена у лондонському «Незалежному театрі» перша п’єса Шоу «Будинки вдівця», яка викликала обурення публіки. Лише після створення п’єси «Учень диявола» (1897) та її вдалої постановки у Нью-Йорку письменник зміг залишити журналістику.

У 1898 р. Шоу взяв шлюб із Шарлоттою Пейн-Таузенд, яка була його секретаркою. Того ж року вийшла друком збірка «П’єси приємні та неприємні». У 1902 р. з’явилася п’єса «Людина та Надлюдина», яка принесла драматургові славу одного з найвпливовіших митців «зламу століть».

У 1913 р. була створена драма «Пігмаліон». Вихідною точкою для драматурга був античний міф про скульптора Пігмаліона, який створив статую морської богині Галатеї. Вражений красою власного витвору, Пігмаліон ублагав богиню кохання Афродіту вдихнути в Галатею живу душу. Статуя ожила і, перетворившись на прекрасну жінку, стала дружиною скульптора.

У розпал Першої світової війни був оприлюднений їдкий памфлет Б. Шоу «Війна з точки зору здорового глузду», який спровокував зливу звинувачень.  У роки війни драматург написав і одну з найяскравіших своїх п’єс — «Дім, де розбиваються серця» (1916). У 1917 р. письменник виступає з палкою підтримкою соціалістичної революції в Росії. Упродовж 1921–1923 рр. виходять друком й ставляться на сцені його драми «Назад до Мафусаїла» та «Свята Іоанна», присвячена Жанні д’Арк.

У 1925 р. Б. Шоу була присуджена Нобелівська премія, яку він віддав Англо-шведській літературній спілці. У 30-ті роки разом з дружиною він подорожував різними країнами світу, багато виступав перед аудиторією та на радіо. Останні шість років життя він був самотнім, оскільки дружина померла під час війни. Шоу жив у Ейотт-Сент-Лоренс, у приміському будинку, придбаному ще на початку ХХ ст. Він працював до останніх днів свого майже столітнього життя, і не лише пером, а й фізично — обробляв сад.

Помер Дж. Б. Шоу 2 листопада 1950 року. За його заповітом, тіло було кремовано, а прах змішано з прахом дружини й розсипано в його улюбленому саду. «Я надаю перевагу саду перед монастирем!» — говорив за життя письменник, маючи на увазі Вестмінстерське абатство, де поховані видатні люди Англії.

Творчий внесок Бернарда Шоу в розвиток нової англійської драми вагомий: 56 п’єс. Шоу мріяв про театр філософічного напрямку, де б актори і глядачі мислили, а в ході гри та після закінчення спектаклю замислювались над явищами життя, робили власні висновки. Самобутньою рисою творчості
Шоу-драматурга є парадокс. За допомогою цього художнього засобу письменник прагнув привернути увагу глядача до проблеми. П’єси Шоу провокували до дискусій. Автор не давав готового рецепту для розв’язання зазначених соціальних проблем, його твори мали «відкритий фінал». «Нова драма» Б. Шоу ставила на меті виявляти фальш моральних цінностей суспільства, закликати до бунту проти застарілих життєвих норм, робити глядача співучасником драматичної дії, змусити його замислитися над власним життям і життям суспільства в цілому.

Література:

1. Бернард Шоу // Всесвітня література в сучасній школі. – – № 7/8. – С. 54–56.
2. Гражданская З. Т. От Шекспира до Шоу : англ. писатели XVI–ХХ. – М. : Просвещение, 1982. – 192 с.
3. История зарубежного театра : [в 4 ч.]. – Театр Западной Европы ХІХ – начала ХХ века, 1789– – Ч. 2. – 272 с.
4. Назарець В.М. "У мене живе трагік, а поряд з ним клоун". Сходження на драматургічний Олімп ірландця Бернарда Шоу // Всесвітня література та культура. – – № 3. – С. 5–8.
5. Ніколенко О. Розвиток драматургії кінця ХІХ–ХХ століть // Всесвітня література в сучасній школі. – 2009. – № 5. – С. 42–47.
6. Ніколенко О. Феміністичні проблеми в європейській драматургії (Г. Ібсен, Б. Шоу, А. Чехов) // Зарубіжна література в школах України. – – № 9. – С. 8–14.
7. Парамонова Л. Аналіз драми ("Пігмаліон" Б. Шоу ) у зіставленні з творами інших видів мистецтва (балет "Галатея" Ф. Лоу) // Всесвітня література в сучасній школі. – 2009. – № 5. – С. 58–61.
8. Пирсон Х. Бернард Шоу. – Ростов н/Д : Феникс, 1997. – 544 с.
9. Разживін В. М. Специфіка драматичного конфлікту в п'єсі Бернарда Шоу "Професія місіс Уоррен" // Перспективні напрямки сучасної науки та освіти : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Слов'янськ, 22–24 квіт. 2015 р.). – Вип. 7. – С. 328–331.
10. Хьюз Э. Бернард Шоу. – М. : Мол. гвардия, 1968. – 287 с.
11. Цисарж Я. Великие писатели-драматурги. – М. : АсКОН, 1998. – 64 с.
12. Шоу Б. Избранные пьесы. – М. : Просвещение, 1986. – 254 с.