Хто мудрі мислі вклав до мудрих книг,
Той повість цю прикрасити так міг…
Алішер Навої
Навої Нізамаддін Мір Алішер – видатний тюркський поет і мислитель, інтелектуал, основоположник узбецької літературної мови та узбецької класичної літератури. Державний діяч, переконаний гуманіст та ідеаліст, який намагався втілити в життя свої ідеї про справедливість. Поет, який залишив глибокий слід в історії всіх народів Сходу.
Майбутній просвітитель, про якого було складено безліч легенд і притч, народився у столиці Хорасанського князівства – м. Герат у сім’ї тімуридського сановника Гіясіддіна Кічкіне. Хлопчика назвали Алішером (псевдонім «Навої», що означає «мелодійний», поет узяв пізніше).
Родина Алішера була однією із найкультурніших у Гераті: один його дядько, Абу Саїд, досить майстерно віршував, другий – Мухаммад Алі – зажив слави талановитого музики та каліграфа. Батька також дуже шанував літературу та мистецтво, їхній дім був центром спілкування митців усіх напрямів. Хлопчик рано долучився до світу поезії: у 3-4 роки він умів читати та декламувати вірші, перші твори написав у підлітковому віці, а в 15 років Алішер Навої уже був відомим поетом, який писав двома мовами – тюркі та фарсі.
Будучи сином придворного чиновника, хлопчик ріс у палаці еміра й виховувався разом зі спадкоємцем престолу династії Тімуридів Хусейном Байкарою (Султан-Хусейн Мірза). Згодом друзі разом навчалися в медресе Герата, де обоє проявили любов до гуманітарних наук, зокрема поезії та літератури. Дружні стосунки з майбутнім правителем Хорасанського князівства Алішер зберіг на все життя. Султан-Хусейн також був письменником і поетом, його твори стали класикою азійської літератури Середніх віків, їх досі перевидають і студіюють в навчальних закладах.
У 1466–1469 рр. талановитий юнак навчався в медресе Мешхеда і Самарканда – пізнав філософію, логіку, математику та інші науки. Серед учителів Алішера був Джамі, чудовий персько-таджицький поет, який став його другом й однодумцем.
Ставши законним правителем, Султан-Хусейн негайно покликав своїх друзів по медресе на допомогу. Алішер Навої не приховував від свого владики, що його ідеалом є освічена монархія. Незабаром Навої призначили на високу державну посаду хранителя печатки, а в 1472 р. він отримав титул еміра і був призначений візіром держави Тімуридів. На цій посаді розкрився організаторський талант Алішера Навої. У степу на караванних шляхах він будував притулки для подорожніх, а в задушливому місті розбивав парки. Завдяки йому в Гераті було зведено мечеті, медресе, бібліотеку.
Алішер підтримував правителя в багатьох реформах, але найяскравіше це проявилося в розквіті культурного життя Герата. Істричні джерела повідомляють, що Навої був щедрим покровителем наук і мистецтв. При ньому в Гераті зформувався гурток учених і творчих людей, до якого входив і султан, який писав вірші під псевдонімом Хусайні. Проте й сам Алішер Навої був не лише поетом і державним діячем, а й музикантом, художником, архітектором, істориком і філософом.
Згідно з традицією, у житті кожного східного поета були дві головні фігури – правитель і кохана. Але про особисте життя Алішера Навої мало що відомо. Крім того, що він належав до суфійського ордену Накшбанді, був набожною людиною і добровільно прийняв аскезу – не був одружений і не мав дітей.
Утім, існує одна стародавня легенда, за якою Алішер і Султан-Хусейн були закохані в одну дівчину на ім’я Гуль. Вірний своєму еміру поет просив дівчину вийти заміж за султана, якому він був багато чим забов’язаний. Після тривалих умовлянь дівчина погодилася, але за однієї угоди – попросила Навої випити якесь зілля, але випила й сама. Одразу після весілля із султаном Гуль відкрила коханому свою таємницю – він назавжди залишиться бездітним, а вона помре через 40 днів. Так усе й трапилося… Ввжається, що почуття до Гуль поет проніс через усе життя. Хоча у своїх поемах Навої засуджує самотність і навіть написав такі чудові рядки:
Кто одиночества избрал себе судьбу –
Не человек: свою он обокрал судьбу.
Он и с людьми – один, все дни его горьки:
Слыхал ли кто хлопки единственной руки?!
Помер поет 3 січня 1501 р. у Гераті після тривалої хвороби. Перед смертю він віддалився від мирського життя і жив відлюдником у келії біля мовзолею свого суфійського вчителя.
Після себе Алішер Навої залишив велику та розмаїту літературну спадщину. За життя він написав близько 30-ти збірників віршів (переважно газелей, касид, рубаїв), великих поем (дастанів), прозових творів, філософських та наукових трактатів. Вихований арабською й, особливо, фарсімовною поезією того часу, свою творчість Навої розпочав як перськомовний поет, швидко освоївши техніку та образний лад класичної перської поезії. Писав також давньоузбецькою і таджицькою мовами. Використовуючи багатовікові культурні традиції мусульманських народів Середньої Азії, Алішер Навої створив цілком оригінальні твори, ставши класиком узбецької поезії, основоположником узбецької літератури.
У 1498–1499 рр. Навої склав свої ліричні вірші у великий збірник під загальною назвою «Скарбниця думок». До цього зібрання увійшли вірші різних ліричних жанрів: газелі, касиди, рубаї, були твори і складніших форм. На фарсі написаний «Диван Фані», до якого увійшло більше 3000 газелей – улюбленого жанру поета.
Вершина творчості Алішера Навої – «П’ятериця», або «Хамсе», сворена як відповідь на «П’ятериці» Нізамі Гянджеві та Аміра Дехлеві. До цього збірника увійшло п’ять поем. Перша з цього циклу – «Неспокій праведних» – складається із 64 розділів і має філософсько-публіцистичний характер. (Уривки під назвою «Добродійних дивування» українською мовою переклав П. Тичина). У 1484 р. написано одразу три поеми. «Фархат і Ширін» – героїко-романтичний твір про кохання богатиря Фархада до вірменської красуні Ширін, на яку претендує іранський шах Хосров. «Лейла і Меджнун» – за мотивами давньоарабського переказу про трагічне кохання юного Кайса до красуні Лейли. Та поема «Сім планет» – сім казкових новел, об’єднаних спільною фабулою. Останню, п’яту поему – «Іскандерів мур» – про ідеального правителя і мудреця Іскандера Алішер Навої написав в 1485 р. «П’ятериця» написана давньоузбецькою мовою за мотивами творів народного епосу. Збірник відзначається філософською повчальністю і мелодійністю, адже не даремно «Навої» означає «мелодійний, співучий».
Окрім того, перу Алішера Навої належать літературознавча праця «Розмови обраних», «Історія іранських царів», «Істрія пророків і мудреців», трактати «Терези розмірів» – про поетику і «Змагання двох мов» – про значення староузьбецької мови тощо.
Наприкінці життя поет створив алегоричну філософську поему «Мова птахів» і філософсько-дидактичний твір «Кохана сердець», присвячений кращому облаштуванню суспільства. У книзі засуджуються жорстокі, неосвічені можновладці і стверджується ідея централізації влади в руках справедливого інтелігентного правителя.
Алішер Навої справив винятковий вплив на розвиток багатьох літератур Сходу. Світ його образів і почуттів одухотворив поезію народів Середнього Сходу, зокрема узбецьку літературу, першим великим представником якої він був. Його праці перекладени на десятки мов, а книги й рукописи зберігаються в найбільших бібліотеках світу.
Українською мовою твори Алішера Навої перекладали М. Бажан, П. Тичина, М. Терещенко.
Література:
- Навои А. Поэмы / Алишер Навои. – М.: Худож. лит., 1972. – 625 с.
- Навої А. Фархад і Ширін : поема / Алішер Навої; пер. Миколи Бажана; вступ: Іван Дзюба, Азіз Каюмов. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – 347 с.
- Навои А. Язык птиц / Алишер Навои. – М.: Наука, 2007. – 364 с.
- Бажан М. Путі людей : статті про літературу / Микола Бажан. – Київ : Дніпро, 1969. – С. 145.
- Бертельс Е. Э. Избранные труды. Навои и Джами / Е. Э. Бертельс. – М.: Наука, 1965. – 498 с.
- Дейч А. И. Алишер Навои : критико-биогр. очерк / А. И. Дейч, Айбек. – Ташкент : Изд-во худож. лит., 1968. – 200 с.
- Захидов В. Мир идей и образов Алишера Навои / В. Ю. Захидов. – Ташкент : Гослитиздат УзССР, 1961. – 376 с.
- Тельнюк С. В. Безсмертя Співучого / Станіслав Тельнюк. – Київ : Знання, 1968. – 48 с.