Софія Федорівна Русова –  українська громадська, культурно-освітня діячка, педагог, одна з організаторів українського жіночого руху.

Народилася у французько-шведській родині. Її батько полковник шведського походження Федір Ліндфорс, мати – француженка Ганна Жерве, дочка генерал-губернатора Омська. Родина перебралася на Чернігівщину із Сибіру, щоб врятувати старших дітей від туберкульозу, мовою спілкування була французька. З 9 років Софія Русова мешкала в Києві, де закінчила Фундуклеївську гімназію і увійшла в українське патріотичне середовище Лисенків-Старицьких.

Від 1871 року, разом із сестрою Марією, вела в Києві перший дитячий садок і недільну школу для дорослих у Києві. Завдяки М. Старицькому Софія ввійшла до кола Старої Громади, де були Михайло Драгоманов, Іван Нечуй-Левицький, Микола Лисенко, Олена Пчілка. Був там викладач грецької мови гімназії Олександр Русов у вишиванці, сивій шапці. У 1874 році в Санкт-Петербурзі Софія Ліндфорс і Олександр Русов обвінчалися. За батька на весіллі був Микола Лисенко, який подарував нареченій рапсодію "Золоті ключі". (Це перша в українській музиці фортепіанна рапсодія "Золоті ключі").

1874–1876 – у Санкт-Петербурзі Русова була членом українського земляцтва. Допомагала чоловікові в підготовці повного «Кобзаря» Тараса Шевченка для видання у Празі 1876 року.

Згодом на хуторі поблизу Борзни на Чернігівщині працювала як повитуха й вела культурно-освітянську роботу. Від 1879 року вчителювала в Олешні. У Чернігові Софія Русова заснувала першу громадську бібліотеку.

Ув'язнена 1881 року за зв'язки з російськими революційними колами і відтоді постійно перебувала під поліційним наглядом. Часто переслідувана, змінювала місце перебування, проте всюди включалася у громадську роботу (в «Київський Громаді», «Одеській Українській Громаді», «Харківському Обществі Грамотности», була головою «Національного Комітету Учителів» та ін.), влаштовувала прилюдні народні читання, організувала таємні школи.   У 1879–1883 разом з чоловіком мешкала і працювала в Одесі. В Одесі складала каталоги української літератури. Була ув'язнена в одеській в'язниці.

Від 1909 року викладач і професор на Вищих жіночих курсах А. В. Жекуліної та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві. Співзасновниця і співробітниця педагогічного журналу «Світло» (1910–1914).

У січні 1913 в Петербурзі на першому всеросійському жіночому з'їзді виступила на захист навчання українською мовою і поставила питання про навчання рідною мовою.

З 1917 р. — член Української Центральної Ради. У міністерстві освіти (за гетьманату) очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти, активна у дерусифікації шкіл, у влаштовуванні курсів українознавства, підготовці українських шкільних підручників і в укладанні плану й програми єдиної діяльної (трудової) школи, яка мала мати національний характер і базуватися на теорії Кершенштайнера (Трудова школа). У жовтні 1919 в Кам'янці-Подільському засновано громадсько-політичну організацію — «Союз українок» на чолі з С. Русовою.

1920 — лектор педагогіки Кам'янець-Подільського державного українського університету і голова Української національної жіночої ради (до 1938 року). В листопаді 1920 в Кам'янці-Подільському відкрилися двомісячні курси українознавства для старшин, військових урядовців та їх родин, організовані культурно-освітньою управою при Генеральному штабі Дієвої армії УНР; лекції читали професор Іван Огієнко, професор В. Біднов, Софія Русова.

Від 1922 року на еміграції. З 1923 року в 66 років вона стала засновницею та професором педагогічного інституту ім. Драгоманова у Празі.

Софія Русова померла 5 лютого 1940 р. у Празі, похована на Ольшанському кладовищі неподалік могили поета Олександра Олеся. У рідному селі Олешня на Чернігівщині славетну подвижницю пам’ятають земляки. Тут засновано музей, проводяться науково-практичні конференції, присвячені річницям із дня народження Просвітительки, Українки, Педагога.

Головна й визначальна ідея в педагогічній концепції С.Русової – ідея національного виховання У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами. "Нація народжується біля дитячої колиски, тільки на рідному ґрунті", – писала Софія Русова.

Література:

1. Антипін Є. Софія Русова про наступність у трудовому вихованні дітей дошкільного і молодшого шкільного віку // Рідна школа. – – № 5/6. – С. 61–65.
2. Венгловська О. Організаційно-педагогічна діяльність Софії Русової – громадського діяча, просітителя, педагога // Рідна школа. – 2016. – № 5/6. – С. 51–55.
3. Денисенко Н. Л. Педагогічні ідеї Софії Русової в сучасній школі // Педагогічна майстерня. – 2016. – № 11. – С. 28–30.
4. Іванюк Г. Діяльність Софії Русової в царині педагогіки: служіння народу й Україні // Рідна школа. – 2016. – № 5/6. – С. 46–50.
5. Калуська Л. В. Видатні українські педагоги : інформ. довід.. – Т. : Мандрівець, 2010. – 223 с.
6. Качкан В. А. Українське народознавство в іменах : у 2 ч. : навч. посіб. – Ч. 1. – К. : Либідь, 1994. – 333 с.
7. Корновенко С. В. Українська революцiя : історичні портрети. – Вінниця : Фоліант, 2004. – 287 с.
8. Маленький українець : педагогічні ідеї Софії Русової. – К. : Шкіл. світ, 2010. – 126 с.
9. Русова С. Вибрані педагогічні твори : у 2 кн. – Кн. 1. – 272 с.
10. Софія Русова - педагог, державний діяч, просвітитель : (до 155-річчя від дня народж.). – Київ : Вид-во НДУ ім. М. Гоголя, 2010. – 175 с.
11. Українки в історії. – К.: Либідь, 2004. – 326 с.