М. Старицький увійшов в українську літературу як поет, прозаїк, драматург, перекладач, актор, режисер і організатор реалістичного професіонального театру.
Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840р. у с. Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер – Черкаська область) в родині дрібного поміщика.
У роки навчання у Полтавській гімназії Старицький залишився круглим сиротою (1852) і відтоді турботи про його виховання взяв на себе двоюрідний брат його матері – В. Р. Лисенко, батько М. В. Лисенка. Разом з М. Лисенком – майбутнім видатним композитором – Старицький часто гостював у родичів, де співали російські та українські народні пісні, думи, читали заборонені вірші Т. Шевченка. Старицький не тільки прилучився до музичної культури, а й мав змогу ознайомитися з вітчизняною і зарубіжною літературою. На цей же час припадає і захоплення Старицького театром; "Наталку Полтавку", "Москаля-чарівника", "Сватання на Гончарівці", що ставилися аматорським гуртком, він і під кінець життя згадував як найкраще з усього ним баченого.
На час навчання в Харківському (1858–1859) і Київському (з 1860) університетах М. Старицький і М. Лисенко були вже добре обізнані з сучасною російською та українською літературою. До цього періоду належать перші оригінальні вірші та переклади Старицького українською мовою творів Крилова, Пушкіна, Лєрмонтова, Огарьова, Міцкевича, Байрона, Гейне, а також перші спроби драматургічної творчості: лібретто опери "Гаркуша" за п'єсою О. Стороженка і сатиричної оперети "Андріяшіада". Разом з Лисенком він створює у Києві аматорський гурток, силами якого на вечорі пам'яті Шевченка в лютому 1864 р. було показано "Наталку Полтавку".
З 1871р. Старицький веде велику громадсько-культурну роботу, організовує разом з Лисенком Товариство українських сценічних акторів, яке давало спектаклі за їх творами (особливим успіхом користувалася музична комедія "Різдвяна ніч" – лібретто Старицького за Гоголем, музика М. Лисенка).
Після повернення у 1881р. з-за кордону він видає перші свої поетичні збірки ("З давнього зшитку. Пісні та думи"), п'єси "Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка", "Не судилось", переклад трагедії Шекспіра "Гамлет, принц Данський".
Значну частину літературної спадщини Старицького складають переробки, які формально цензурній забороні не підлягали. Малосценічні твори Я. Кухаренка "Чорноморський побит на Кубані" та І. Нечуя-Левицького "На Кожум'яках" він перетворив на динамічні комедії "Чорноморці" (1872) і "За двома зайцями" (1883) (до останньої тематично близький оригінальний водевіль Старицького "По-модньому", 1887).
Серед переробок були й лібретто опер "Тарас Бульба", "Утоплена" та ін.; слід, отже, відзначити плідність зусиль Старицького, який разом з Лисенком сприяв подальшому розвитку української національної опери.
1883 по 1885р. М. Старицький очолює і забезпечує матеріально першу об'єднану українську професійну трупу, створення якої було своєрідним підсумком багаторічних зусиль його в організації театральної справи на Україні. Вистави українського театру, в яких брали участь М. Заньковецька, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський та інші видатні актори, мали такий успіх, що були заборонені в Києві й усьому генерал-губернаторстві. Але трупа продовжувала працювати й виступала в Житомирі, Одесі, Ростові-на-Дону, Воронежі, Харкові, Кишиньові, інших місцях.
Після відокремлення трупи Кропивницького Старицький віддає багато сил роботі з творчою молоддю. В 1887–1888 рр. трупа Старицького з успіхом виступає в Москві та Петербурзі, а згодом гастролює у містах Поволжя, у Вільно, Мінську, Тифлісі.
Розуміння зв'язку соціальних і національних проблем у визвольній боротьбі українського народу XVII ст. виявив письменник у сповнених трагедійного пафосу, позначених рисами епічності п'єсах "Тарас Бульба" (1881), "Богдан Хмельницький" (1887) (безперечно, пов'язаній із його ж романом-трилогією з часів Хмельниччини) та "Оборона Буші" (1899).
У п'єсах Старицького на сучасну тематику – "Зимовий вечір", "Розбите серце" (1891), "У темряві" (1892), "Талан" (1893), "Крест жизни" (1901), – різних за поетикою, позитивним героєм виступає людина, яка бореться проти соціальної несправедливості, за людську гідність, захищає в міру своїх можливостей слабшого. Письменник також тяжіє до драми ідей ібсенівського типу. Своєрідними розвідками в цьому напрямі були його п'єси "Остання ніч" (1899) і "Крест жизни".
Михайло Старицький помер 27 квітня 1904 р. Похований на Байковому кладовищі.
Почавши писати п'єси з необхідності, М. Старицький досяг у них високої майстерності і став одним із найвидатніших вітчизняних драматургів; разом з іншими корифеями він надав цьому родові літератури вагомого значення у культурному процесі.
Література:
- Комишанченко М. Михайло Старицький: Літературний портрет. – Київ, 1968.
- Левчик Н. Повернення з небуття: Романи "Молодість Мазепи" і "Руїна" в контексті світоглядно-естетичних концепцій історичної прози М. Старицького // М. Старицький. Молодість Мазепи. Руїна. – Київ, 1997.
- Цибаньова О. Лаври і терни. – Київ, 1996.