Зінаїда Тулуб – українська письменниця, яка виросла в зросійщеній сім’ї, але усвідомивши себе українкою, стала справжньою донькою своєї Батьківщини. Цього пориву патріотизму радянська влада не оцінила, сталінський режим прирік письменницю на тортури та майже 20 років таборів. Однією з найвидатніших робіт Тулуб став історичний роман “Людолови”, в якому письменниця розповіла про жінку, що стала прототипом Роксолани.

Народилася майбутня письменниця в високоінтелігентній родині в Києві 28 листопада 1890 року. Батько її, Павло Олександрович Тулуб, юрист і свого часу відомий російський поет, автор збірки «Среди природи», спогадів про С. Надсона. Його вірші включали до хрестоматій, він мав широке коло знайомств у літературно-мистецькому світі Києва, Москви, Петербурга. Дядько, Олександр Тулуб, уклав «Словник псевдонімів українських письменників». Дід дівчинки Олександр свого часу був членом Кирило-Мефодіївського братства, онука дуже цим пишалася.

Змалку дівчина була хворобливою, тому початкову освіту здобувала вдома, особливої уваги мати приділяла французькій, яку знала досконало. Мовою ж спілкування в родині була російська. У них часто бували Олександр Купрін та Іван Бунін – приїжджали до Тулуба-старшого. Зінаїду віддали на навчання до Вищих жіночих курсів на історико-філологічний факультет, які вона закінчила в 1913 році. Захистивши дисертацію, готувалася до професури, водночас вирішила спробувати свої сили в літературі. Її перші вірші були російською. Дослідники творчості стверджують, що написані вони під впливом поезій Буніна

Загалом, творчу діяльність Тулуб можна розділити на три періоди. До першого етапу належать твори, написані до 1917 року – дівочі, романтичні. Нині ці твори майже всі втрачені та забуті. Українська революція 1917-1921 років повністю перевернула світогляд Зінаїди. Жінка переосмислила себе й усвідомила, що вона – українка. Таке рішення мало вирішальний вплив на її подальшу долю, а Україна отримала письменницю, твори якої збагатили скарбницю нашої літератури. Натомість, радянська влада їй цього не пробачила. У ті буремні роки Тулуб, щоб заробити на кусень хліба, бралася за будь яку роботу – читала лекції, працювала в бюджетному відділі, завідувала літсекцією. У 1926-му Зінаїда повністю присвятила себе літературній діяльності, пробувала писати кіносценарії, але вони так і не були втілені в життя.

На 1926-1937 роки припадає другий етап творчості Тулуб. Найвизначнішою роботою став роман “Людолови”. У ньому письменниця висвітлила історичні події, які відбувалися на теренах України періоду гетьманства Петра Конашевича-Сагайдачного. У центрі сюжету непересічна жінка, яка змогла подолати всі перешкоди на своєму шляху і стати творцем власної долі. Роман Зінаїди Тулуб посприяв утвердженню міту про Роксолану, ім’я якої до того було мало відоме в Україні. Згодом Роксолана стане однією з найвідоміших українок, про неї писатимуть книги інші автори та зніматимуть кінофільми. Перший том був виданий у 1934-му, другий – за три роки. Для нашої літератури поява історичного роману в роки сталінського терору мала велике культурне значення.

Але вже влітку 1937 року Тулуб заґратували, а доля творів арештантів була добре відомою – їх безжально знищували, так само як і авторів. Причиною ув’язнення жінки стало звинувачення буцімто в приналежності до контрреволюційної організації, яка вела підривну роботу перед наступними виборами до Рад. Зінаїду засудили на 10 років тюрми, 5 років заслання та конфіскацію всього майна. Так поплатилася Тулуб за своє бажання бути українкою. Спочатку Тулуб відсиділа в Ярославлівській тюрмі. Там було справжнє пекло. Одиночна камера, малюсіньке віконце, прогулянка не більше 15 хвилин, ніякого спілкування з товарками-арештантками, абсолютна самотність і німота. З кожним днем слабло здоров’я, а разом із ним згасав вогник життя. Потім жінку етапували на Колиму, звідти – до Казахстану. Але й тут не забули про “буржуазну націоналістку” – і згодом звинуватили “за приналежність до антирадянської есеро-меншовицької організації”, термін подовжили та заслали на поселення в Кокчетавську область Казахської РСР. Лише в червні 1956-го Тулуб реабілітували за відсутністю складу злочину. Насправді ж Зінаїда ніколи й не належала ні до яких угруповань. Вся жінки біда в тому, що вона українська інтелігентка, а радянська влада ставила на меті повне винищення цього класу.

Після звільнення Зінаїда прожила вісім років. І це був третій період її творчості. Вона відновила своє членство в Спілці письменників й взялася за новий роман про життя Тараса Шевченка “В степу безкраїм за Уралом”. Підірване здоров’я заважало повністю зосередитися на праці, та зрештою, зібравши сили, встигла дописати. Ще стало жінці сил написати спогади “Моя жизнь” (вперше були опубліковані шість років тому), але вже не змогла написати повість про діда – Олександра Даниловича Тулуба, братчика Кирило-Мефодіївського товариства. Смерть обірвала життя письменниці 26 вересня 1964 року. Поховали Зінаїду Тулуб у Києві на Байковому цвинтарі.

Література:

1. Аврахов Т. Г. Столітній ювілей Зинаїди Тулуб : уроки історії. // Українська мова і література в школі, 1990 р., № 11. – С. 67 – 69.
2. Галицкая Л. Судьба Зинаиды Тулуб. // Северный Казахстан. – 2008. – 17 октября.
3. Гнатюк М. М. Роман і біографія : “Людолови” З. П.Тулуб. – К. : Наукова думка, 1994 р. – 79 с.
4. Дзюба І. Славетна епопея Зинаїди Тулуб [”Людолови”]. // Слово і час, 1990 р.– № 11. – С. 43 – 46.
5. Жулинський М. Г. Українська література: творці і твори : учням, абітурієнтам, студентам, учителям. – Київ : Либідь, 2011. – 1150 с.
6. Ільєнко І. О. У жорнах репресій: Оповіді про українських письменників. – К., 1995. – С 262–289.
7. Костюк Г. Зустрічі і прощання: спогади. – К. : Смолоскип, 2008 р., т. 1. – С. 430 – 435.
8. Сиротюк М. Й. Зинаїда Тулуб : літературно-критичний нарис. – К. : 1968 р.
9. Сорока М. …З порогу смерті : до 100-річчя від дня народження З.Тулуб. – Знання та праця. – 1990 р. – № 11. – С. 16 – 18.
10. Тулуб З. П. Людолови : іст. роман: В 2 т. – К.: Днiпро, 1986. – 470 с.
11. Тулуб З. П. Твори : в 3 т. – К.: Дніпро, 1991–
12. Тулуб З. П. В степу безкраїм за Уралом : роман. – Київ : Дніпро, 1984. – 507 с.