І хто б там що кому не говорив,

а згине зло і правда переможе!
Л. Костенко

Ліна Василівна Костенко – одна з найвідоміших українських поетес сучасності. Щира й безкомпромісна, незважаючи на вік, захоплює та дивує вольовим характером, надихає і зворушує творчістю. Справжній Майстер художнього світу, Л. Костенко філосовськи осмислює зміст життєвих проблем, розкриває найсуттєвіші почуття людини, її неповторність і складність, суперечливість і красу. Творчість поетеси наповнена філософською наснагою роздумів про роль мистецтва, відповідальність митця перед часом, своєю совістю. Л. Костенко засуджує нещирість, пристосуванство й, безумовно, возвеличує народ, Вітчизну, кохання.

Народилася Ліна Костенко 19 березня 1930 р. на Київщині, у містечку Ржищів. У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом – у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році. Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950–1960-х років. Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.

Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім’я поміж визначних майстрів української поезії. На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів».

8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників. У 1963 році зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки. У 1965 р. Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення. У травні 1966 р. у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І. Світличного, О. Заливаху, М.Косіва і Б. Гориня. У 1968 р. написала листи на захист В.Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім’я Л.Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду». У 1973 р. – потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, – історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). У 2010 р. виходять поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, збірка «Гіацинтове сонце» та перший роман «Записки українського самашедшого». Роман викликав великий ажіотаж і тимчасову його нестачу в книгарнях, що привело до появи піратських передруків. Станом на червень 2011 року загальний офіційний тираж роману становив 80 тисяч. У січні 2011 року Ліна вирушила у тур-презентацію свого першого роману. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові.

У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Л. Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. Свого часу Ліна Костенко відмовилася від звання Героя України словами: «політичної біжутерії не ношу». Остання книжка Ліни Костенко «Мадонна перехресть» дуже особиста – вона присвячена доньці Оксані. З великою довірою до свого читача автор відкриває родинний альбом, ніби запрошує на вогник земного дому всіх подорожніх на шляхах і перехрестях буття...

Література:

1. Бевзенко Н. І. Роман Л. Костенко "Маруся Чурай". Історична основа твору, його сюжетна канва. 11 клас // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2011. – № 15. – С. 15–18.
2. Бойко О. Нев'янучий сад поезій Ліни Костенко // Дивослово. – – № 8. – С. 16–20.
3. Брюховецький, В. С. Ліна Костенко : нарис творчості. – Київ : Дніпро, 1990. – 260 с.
4. Галич О. "Записки українського самашедшого" Ліни Костенко як імітація документального твору // Слово і час. – 2012. – № 7. – С. 105–110.
5. Голобородько Я. Ю. Людина, доля, час у поетичних рефлексіях Ліни Костенко ХХІ століття // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2012. – № 29. – С. 36–39.
6. Грипась Л. "Ми мовчимо, поезія і я, ми одна одній дивимось у вічі". Ліричний вечір за поезією Ліни Костенко. 10-й клас // Українська мова та література. "ШС". – 2011. – № 43/44. – С. 30–34.
7. Гузь О. Погляд на твори Ліни Костенко у ракурсі світової літератури // Українська література в загальноосвітній школі. – 2010. – № 12. – С. 13–16.
8. Забавська Т. В. Ліна Костенко: стежками долі незламної поетеси // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2018. – № 4/5. – С. 40–44.
9. Клочек Г. Нескорена. Штрихи до життєвої і творчої біографії Ліни Костенко // Дивослово. – 2017. – № 10. – С. 58–64.
10. Костенко Л. В. Поезiя; Маруся Чурай: посiб. для 11 кл. – Харків : Ранок, 1999. – 60 с.
11. Костенко, Л. Поезії. – Baltimor [та ін.] : Укр. Вид-во "Смолоскип" ім. В. Симоненка, 1969. - 357 с.
12. Кузнєцова О. Ліна Костенко. "Чайка на крижині". Розповідь про письменницю. Образи, ідея поеми. "Нащо крилатим грунт під ногами?" // Українська мова і література в школах України. – 2017. – № 3. – С. 29–31.
13. Леонова Н. А. "Я вибрала долю собі сама..." (Огляд життєвого і творчого шляху Ліни Костенко). Урок – літературний портрет. 11 клас // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2016. – № 19/21. – С. 46–55.
14. Маленко О. О. Ліна Костенко. Криголом українського духу // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2011. – № 9. – С. 2–4.
15. Москальчук В. "Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі". Літературний вечір для 11-го класу, присвячений Ліні Костенко // Українська мова та література. "ШС" . – – № 7. – С. 13–19.
16. Панькова Н. "Поезія – це свято, як любов..." // Дивослово. – 2010. – № 3. – С. 51–54.
17. Петришак І. "Якби знайшлась неопалима книга...". Урок за романом Ліни Костенко "Маруся Чурай" // Дивослово. – 2017. – № 1. – С. 18–21.
18. Степаненко И. І. Ліна Костенко – "найбільша поетеса України". Щоденникові записи Олеся Гончара // Вивчаємо українську мову та літературу. – – № 22/23. – С. 2–4.
19. Чумак Т. "Вже почалось, мабуть, майбутнє...". Читацька конференція за творчістю Ліни Костенко // Дивослово. – 2011. – № 7. – С. 11–20.