Близько шістдесяти років тривала діяльність М. Рильського в українській поезії, в якій він посів, за значенням свого художнього внеску, одне з перших місць після І. Франка і Лесі Українки. Колосальною за обсягом була його праця на терені художнього перекладу, головним чином поетичного. Як учений і критик він багато зробив для осмислення історії літератури та її сучасного досвіду; перу поета належать також праці з фольклористики, мистецтвознавства, мовознавства (лексикографія та стилістика української мови), теорії перекладу. Визнання наукових та літературних досягнень поета відбилось в обранні його академіком АН УРСР (1943) та АН СРСР (1958).

Він був головою правління Спілки письменників України, обирався депутатом парламенту, очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.

Поет народився 19 березня 1895 р. в сім’ї українського культурного діяча, економіста й етнографа Т. Рильського. Батько походив із заможного польського поміщицького роду, який мав у своїх витоках українську шляхетську родину. Людина гуманних, народолюбних переконань, український інтелігент з кола М. Лисенка, М. Старицького, О. Русова та інших діячів Київської Громади 60 – 70-х років користувався щирою пошаною своїх сучасників: І. Франка, М. Коцюбинського та ін. Духовна атмосфера в родині батьків, в середовищі його друзів (гімназистом юний Максим жив у Лисенка, потім у Русова) справила глибокий вплив на світоглядне формування майбутнього поета.

Його дитячі роки минули в с. Романівка (на Житомирщині) – в дружбі з селянськими дітьми і палкому, як він сам писав, замилуванні в природі. У Києві вчився (з третього класу) в приватній гімназії педагога В.П. Науменка, здобувши там глибоку гуманітарну освіту. Писати почав рано – перший його вірш був опублікований уже 1907 р., а через три роки побачила світ дебютна збірка «На білих островах» (1910).

З 1915 р. М. Рильський – студент Київського університету, медичного факультету, через два роки продовжить навчання на історико-філологічному, але революція, громадянська війна змусили його перервати освіту і переїхати на село, де він вчителюватиме у початковій школі; поет пробув в с. Вчорайшому, потім у рідній Романівці аж до осені 1923 р. Правда, і в Києві, вже набувши голосне літературне ім'я, він ще років шість викладатиме мову й літературу в середній школі та на одному з робітфаків. У літературних колах М. Рильський належав до групи «неокласиків».

Напружена літературна праця М. Рильського тривала й в наступні роки, хоча політичний клімат тоталітарної держави обмежував творчу свободу й багато в чому деформував тематику та ідейний світ його поезії. У роки Великої Вітчизняної війни його поезія почала відроджуватися, зазвучала по-новому, справді натхненною мовою («Слово про рідну матір» і багато ін.). У повоєнні десятиліття в житті поета були трагічні часи. Безжально несправедлива критика, відкрите політичне гоніння. Але були й роки високого творчого піднесення, які сам поет назвав добою свого «третього цвітіння» – на жаль, останнього, передзимного...

Творче відродження поета припадає на пам'ятну «відлигу» в житті суспільства, що почалася в середині 50-х років. Поетичні збірки цього останнього періоду в житті М. Рильського – «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «В затінку жайворонка» (1961) та ін. – гідно вивершують його творчу біографію, наче синтезуючи в собі кращі здобутки попередніх етапів. Це поезія, яка чутливо відгукнулась на нові явища суспільної самосвідомості. Прихильник мудрої простоти й органічного саморозвитку художньої ідеї в поезії, поет висловив свої погляди на «секрети» творчості у вірші «Поетичне мистецтво», що сприймається як його естетичний заповіт. Заповітом нащадкам став вірш «Рідна мова», виголошений на IV з'їзді письменників України (1959).

М. Рильський – один із найвидатніших в українській та світовій літературах майстрів художнього перекладу. Бібліографія його перекладацьких праць величезна: тут всі роди літератури – поезія, драматургія, проза. Але найбільша увага, звичайно, віддавалася поезії з переважно трьох літератур: російської, польської і французької, які він досконало знав і любив.

Помер М. Т. Рильський після тяжкої хвороби 24 липня 1964 р.

Література:

1. Бабак В. Єдність людини і природи. Цикл уроків із вивчення творчості Максима Рильського // Українська мова та література. "ШС". – – № 7/8. – С. 10–20.
2. Борщевський В. М. Вивчення творчості М. Рильського в школі : посіб. для вчителя. – Київ : Рад. шк., – 224 с.
3. З трудів і днів Максима Рильського. – Київ : А.С.К, 2009. – 655 с.
4. Мех Н. Поетична спадщина Максима Рильського як джерело лексикону "Одвічні слова української культури" // Українська мова. – – № 2. – С. 83–89.
5. Рильський М. Т. Вибрані твори: У 2 т. – Київ : Вид-во "Укр. енциклопедiя" iм. М.П.Бажана, 2005.
6. Скиба Т. Маски поета у збірці Максима Рильського "Під осінніми зорями" (1918). // Слово і час. – – № 10. – С. 65–73.