Ця видатна людина полишила чимало загадок для істориків, оскільки з його біографії багато що залишилося нез'ясованим. Відомо, що народився на Полтавщині. У 1680-х рр. навчався в Києво-Могилянській колегії, де оволодів німецькою, польською, грецькою мовами, латиною. З 1690 р. служив канцеляристом у генерального писаря В. Кочубея; брав участь у військовому поході через Правобережжя, Волинь і Галичину на допомогу Польщі в її війні проти Швеції; пізніше служив у Генеральній військовій канцелярії, де мав доступ до секретних документів гетьмана І. Мазепи. У 1708–1715 рр. перебував у російській в’язниці за зв’язки з І. Мазепою. Після звільнення оселився в с. Жуки (біля Полтави) Миргородського полку, де був учителем у родині Кочубея.

Відчуваючи в собі внутрішній поклик просвітника й розуміючи величезне значення для народу знання рідної історії, яку він порівнював «з ліками від усякої туги і скорботи», Величко поставив перед собою життєву мету – написати твір про історію України. Працюючи над літописом, використав багато національних та іноземних історичних джерел і дав глибокий аналіз подій і фактів козацької історії за період 1647–1700 рр. У літописі автор розглядає, починаючи з часів Київської Русі, етнічно-історичні поняття «український народ» і «Українська держава» як самостійні суспільно-політичні структури, що історично склалися й мають далі розвиватися власним шляхом. Історію України він подає на широкому тлі політичного життя Польщі, Росії, Туреччини, Криму, Молдавії, Швеції, Угорщини та інших держав.

«Літопис» Величко написав мовою, яку він називає «козакоруською», або «нарічієм малороссійским ». Це – українська книжна, канцелярська мова XVII-XVIII ст. Твір Самійла Величка не має собі рівних у тогочасній вітчизняній культурі. До тексту додано чимало універсалів. листів. договорів та ін. історичних матеріалів.

Йому не пощастило побачити свою працю опублікованою – помер, полишивши величезний рукопис для майбутнього. І тільки 1848 року вийшов у світ перший том літопису, потім – другий (1851), третій (1855) і четвертий (1864). Друге повне видання здійснене 1991 р. Валерієм Шевчуком у видавництві «Дніпро» (Київ) у перекладі сучасною українською мовою. Книга широко проілюстрована автентичними історичними матеріалами й містить наукові коментарі. В. Шевчук здійснив величезну роботу, звірив з історичними документами всі дати й перебіг подій, описаних в літописі Величка.

Значення цієї книги в українській історії та культурі просто важко переоцінити. Вона розповідає людям, до якого народу вони належать, чиї духовні діти. Літопис став настільною книгою всіх наших істориків, з нього черпали матеріал і духовну енергію найкращі наші письменники. Це – справді велика книга українського народу. Це – подвиг усього життя Самійла Величка. Хтось із великих сказав: «Усе минає, а слово залишається». Це найбільше з див нинішнього світу, диво написаного слова, що мандрує через роки, століття, покоління.

Література:

1. Історія української культури : у 5 т. – Українська культура другої половини XVII – XVIII століть . Т. 3. – 1246 с.
2. Соболь В. Епоха та її герої в літописі Самійла Величка // Слово і час. – 1995. – № 4. – С. 5.
3. Соболь В. О. Літопис Самійла Величка як явище українського літературного бароко : [монографія]. – Донецьк : Отечество, 1996. – 334 с.
4. Таїрова-Яковлева Т. Г. Книги з бібліотеки Самійла Величка, канцеляриста війська запорозького // Український історичний журнал (НАНУ). – – № 5. – С. 103–111.
5. Таїрова-Яковлева Т. Г. Літопис Самійла Величка: до питання про нове академічне видання // Український історичний журнал (НАНУ). – 2012. – № 2. – С. 190–
6. Тисяча років української суспільно-політичної думки : У 9 т. – Остання чверть ХVII – початок ХVIII ст. Т. 3. Кн. 2. – К.: Дніпро, 2001. – 573 с.