Іван Михайлович Скоропадський, дід останнього гетьмана України Павла Петровича Скоропадського, народився 11 лютого 1805 року в селі Ярославці Глухівського повіту Чернігівської губернії в маєтку його родичів Кочубеїв, де у той час проживала його мати, яка користувалася порадами досвідченого лікаря родини Кочубеїв. Його батьки: секунд-майор Михайло Скоропадський і Пульхерія Маркевич. Ім'я дісталося хлопчикові від діда-гетьмана.

Іван Михайлович отримав усе, що мали дати батьки: здорову спадковість, відсутність спадкових хвороб, грунтовну домашню освіту: знав німецьку, польську, французьку, передплачував газети цими мовами; добре володів українською. Взірцем для Скоропадського став двоюрідний брат Микола Маркевич, історик, письменник, "найінтелігентніший українець 19 століття". Від батька Іван успадкував більш як 3000 десятин землі в Чернігівській та Полтавській губерніях, а від матері – близько 2000 десятин у Чернігівській.

Двадцятилітнім Скоропадський вступив юнкером у Сіверський кінно-єгерський полк, а у 1827 р. був переведений до Нарвського гусарського полку. Військова служба не приваблювала його, і у 1828 р. він вийшов у відставку. За бажанням матері поступив в управління предводителя дворянства Конотопського повіту. Ціла низка шкіл та гімназій в Україні завдячує йому своїм існуванням.

Енергійний, самодостатній господар зайнявся вирощуванням тютюну, винокурінням, виробництвом цукру; вівчарством, свинарством, скотарством у своїх маєтках, купуючи племінних тварин на найкращих заводах Росії, за кордоном, на виставках. Надивився собі пару: 17-річну Єлизавету Петрівну Тарновську – родичку господарів Качанівки. Не вернув уваги на поради професійних свах, які радили уникати родичатися з панночками із роду Тарновських (не мали вони щастя в шлюбі). У 1829 р. Іван Михайлович одружився, мав трьох дітей – сина Петра та дочок Єлизавету і Наталію. Молоді поселилися у батьківському маєтку Григорівка. Скоропадський мріяв про створення парку, та в Григорівці для цього не було місця і тому хазяїн окидав оком Тростянець. Іван Михайлович отримав у спадок від батьків великий наділ землі та хутірець Тростянець на берегах степової річки Тростянець, притоки Лисогору, викуплені у козака Хорунжия у 1820 р. І. М. Скоропадський докупив чорноземні землі з багатовіковими дібровами навколо Тростянця, збільшив їх з 700 до 2600 десятин і вирішив створити нову садибу та дивовижний парк. Спочатку з'явився добротний дубовий будинок. На стінах висіли портрети гетьманів, полковників, старшин. Серед них і портрет гетьмана України Івана Мазепи . Тут висіла козацька зброя і стояли старосвітські меблі, а на полицях милували око чудові старовинні сервізи, келихи, кубки і книги. Останніх було багато, ціла бібліотека, різними мовами, а надто книжок українських – друкованих і давніх рукописних. В родині шанували українські звичаї і дотримувались українських традицій.

Українськими патріотами виросли й діти Івана Михайловича. Син Івана Михайловича та Єлизавети Петрівни Петро (1834–1885) був військовим (брав участь у війні на Кавказі, де відзначився хоробрістю). Після того, як покинув військову службу, багато зробив для ліквідації кріпацтва та займався просвітницькою діяльністю, відкрив на власні кошти більше десятка шкіл. Батько останнього гетьмана помер від хронічної втоми (переробітки).

Його донька, Єлізавета Іванівна Милорадович, котра за власний кошт видавала українські книжки, засновувала школи й бібліотеки, заснувала у 1873 р. Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові. (Про неї есе "Гетьманша"). Іван Михайлович славився гостинністю й доброзичливістю. Для гостей він побудував дві хатинки, у яких місяцями жили Галагани, Тарновські, Милорадовичі, Маркевичі. Мандрівні лірники й кобзарі, художник Микола Ґе, знамениті музиканти Заремби – Владислав Іванович і його син Сигізмунд, які виступали на сцені домашнього театру. За спогадами гетьмана Павла Скоропадського, у величезному тростянецькому маєтку сторожував лише один чоловік, ніколи не було крадіжок.

Іван Скоропадський відвідав найкращі парки Європи, вивчив методики їх заснування, вирощування екзотів, обрав свою і 1834 р. розпочав творити свій парк – найбільше диво Європи. Тростянецький парк – високохудожній витвір садово-паркового мистецтва з продуманим до дрібниць плануванням гір, озер, містків, дивовижних пейзажів – творив поміщик із самотою в серці. Чи не тому у парку біля половецьких баб, альтанок, з'явилася колона смутку "Розбита надія"? Адже перші десять років його дружина приїздила в маєток чоловіка лише на літо, більше часу проводила в Качанівці, довірила йому виховання дітей. Згодом кожний жив власним життям. Кажуть, що Скоропадський часто сумував біля колони "Розбитих надій". Помер Іван Михайлович 8 лютого 1887 в селі Тростянці Прилуцького повіту, де  його й поховано.

Література:

1. Полонська-Василенко Н. Д. Iсторiя України: В 2 т. Т.2: Вiд середини XVII столiття до 1923 року. – Київ : Либiдь, 1995. – 606 с.
2. Довжук І. В. Нова історія України (середина XVII – початок ХХ ст.) : підруч. [для вищ. навч. закл.]. – Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2010. – 731 с.
3. Реєнт О. П. Усі гетьмани України : легенди, міфи, біографії. – Харків : Фоліо, 2010. – 415 c.
4. Отт-Скоропадська О. Скоропадські // Українська культура. – – № 5/6. – С. 6–11.
5. Скоропадський П. Моє дитинство в Україні // Українська культура. – – № 5/6. – С. 24–29.