Шарль Огюстен де Сент-Бев – французький літературознавець та літературний критик, помітна постать літературного романтизму, творець власного методу, який надалі було названо «біографічним». Публікував також поезію і прозу.
Народився він у Булонь-сюр-Мер 23 грудня 1804 р.
У 1818 р. переїхав до Парижа, навчався у колежі Бурбона, де він вивчав філологію та філософію. Після закінчення коледжу в 1824 р. Сент-Бев почав працювати у газеті «Глоб» («Глобус»).
У 1829 р. вийшла його книжка «Життя, вірші та думки Жозефа Делорма», вибудувана як духовна біографія талановитого молодого поета. Перша частина – біографічна розповідь про життя вигаданого персонажа Жозефа Делорма, нібито відтворена з урахуванням його посмертних записок. Друга частина – вірші героя. Третя – прозові фрагменти літературно-критичного характеру. Невдовзі Сент-Бев розуміє, що розміри його поетичного обдарування неспроможні зрівнятися з талантом Гюго. Видана у 1830 р. поетична збірка «Втіха» не мала успіху. Письменник переживає гостру моральну і творчу кризу.
Він зосереджується на журналістської діяльності, дедалі активніше поводиться в публіцистиці і літературній критиці. Значний вплив формування політичних поглядів Сент-Бева справило вчення Сен-Симона, християнський соціалізм абата де Ламенне. Сент-Бев не прийняв режиму Луї-Філіппа. У статтях, опублікованих у республіканських газетах «Насьональ», «Тан», він критикував корумпованість і бездарність нової влади.
Сент-Бев шукає способи відновлення літературної критики. Результатом цих пошуків і свого роду компенсації невдач на поетичному терені став жанр літературного портрета, засновником якого був Сент-Бев. Перші літературні портрети - «П'єр Корнель», «Лафонтен», «Мадам де Севинье», «Жан-Батіст Руссо» та інших – друкуються в періодичних виданнях наприкінці 20-х років ХІХ століття.
Широта кругозору, гостра спостережливість, майстерність психологічного аналізу, тонкість літературного смаку дозволили Сент-Беву дуже швидко стати однією з авторитетних літературних критиків. Статті й рецензії Сент-Бева друкували відомі паризькі газети і журнали.
У 1844 р.Сент-Бев був обраний у Французьку академію. Особливий етап літературно-критичної та журналістської діяльності Сент-Бева розпочався у 1849 р. і протривав майже двадцять років. Видавець Л.Д.Верон запропонував Сент-Беву писати для паризької газети «Конститюсьонель» невеликі статті, нариси і етюди, які мають з'являтися зі сторінок газети по понеділках. Ці публікації склали згодом багатотомні серії «Розмови по понеділках» (1851–1862) і «Нові понеділки» (1863–1870), у яких проявилася блискуча ерудиція Сент-Бева, широта з літературних інтересів, вміння відтворювати атмосферу минулих епох.
З кінця 1850-х років Сент-Бев публікував свої літературно-критичні статті і нариси в «Монитер» і «Тан». На фінальному етапі свого життєвого і творчої шляху Сент-Бев був у опозиції Наполеону III. У 1868 р. він виступив проти рішення влади Другої імперії про надання церкви права керувати вищими навчальними закладами Франції. У 1869 р., виступаючи у парламенті, він зажадав свободи слова для письменників.
У історію французької літератури й журналістики Сент-Бев увійшов як авторитетний літературний критик, творець «біографічного методу», за яким, аби зрозуміти своєрідність творчості того чи іншого художника, необхідно «побачити поета в людині», «воскресити живий образ» письменника, вивчити його біографію. Серед перших критиків «біографічного методу» Сент-Бева став Марсель Пруст, котрий писав свої книжки «Проти Сент-Бева»: «Здається, за своє життя Сент-Бев так ніколи й не зрозумів, у яких є суть літератури. Він спирався в одну дошку з бесідою».
Сучасні французькі літературознавці високо цінують внесок Сент-Бева у розвиток літературної критики, називають його «поетом в критиці» (П. Моро), «критиком-портретистом» (Р. Файоль). Наслідувачами традиції жанру літературного портрета у французькій літературі ХХ століття стали А. Франс, Р. де Гурмон, А. Жид, Ж. Кокто, А. Моруа.
Критичний метод Сент-Бева часто називали і дотепер визначають як «біографічний». Сам Сент-Бев дав підстави для визначення, бо раз писав, що його «завжди приваблювало вивчення листів, розмов, думок, різних особливостей характеру, моральності, одне слово, біографії великих письменників» («Дідро»), причому, щоб дозволяли «проникнути в душу» письменника, змусили його жити, «двигаться, казати, як це має було залишатись насправді», пов'язували її особистість «незліченними нитками з дійсністю» («Корнель»).
Цитати Ш.Сент-Бева:
- Будь-яке знання виходить із спостережень й історичного досвіду.
- Якщо до сорока років кімната людини не наповнюється дитячими голосами, вона наповнюється кошмарами.
- Саме себе ми славимо у вигляді інших.
- Справжнє красномовство полягає у сутності, і аж ніяк за тими словами.
- Старіти нудно, але ці єдина відома можливість жити довго.
- Щастя чи нещастя на старості часто – лише як екстракт нашої минулого життя.
- Завжди думав, що, якби люди хоч і хвилину перестали брехати і висловили вголос те, що думають, суспільство би встояло.
- Критик – людина, хто вміє читати й навчає цього інших.
-Часто трапляється, що, коли жінка віддала ключ від своєї серця, наступного дня змінює замок.
- Слід писати оскільки кажеш, не говорити оскільки пишеш.
Література:
1.Словник літературознавчих термінів. / ред.-упоряд. Л. І. Тимофєєв, З. У.Тураев. – М.: «Просвітництво», 1974.
2.Шарль Сент-Бев Літературні портрети. Критичні нариси / Ш. Сент-Бев. – М.: «Худ. літ.», 1970.