Остап Вишня - письменник-гуморист. Упродовж життя написав близько двох з половиною тисяч творів: це гуморески, нариси, фейлетони, памфлети, мемуари, щоденник, переклади. Започаткував у літературі новий жанр – усмішку (різновид гумористичного оповідання, у якому оповідь про події була короткою, точною, дотепною і доброю). Провідна тема всієї творчості письменника: розвінчання недоліків людини і суспільства.
Справжнє ім'я - Павло Михайлович Губенко. Інший псевдонім: Павло Грунський.
Остап Вишня народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля с. Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській родині. Навчався в початковій школі, у 1903 р. закінчив Зіньківську двокласну школу, отримав свідоцтво поштово-телеграфного чиновника. У 1907 р. закінчив військово-фельдшерську школу в Києві, працював фельдшером у армії, а пізніше – в хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Склавши екстерном екзамени за гімназію, у 1917 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, однак залишив навчання й зайнявся журналістською та літературною діяльністю.
У 1919 р. П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження національної культури, діячів, урядовців УНР, потрапив до Кам'янця-Подільського, де написав перший твір – фейлетон «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)», який за підписом «П. Грунський» був надрукований у кам'янець-подільській газеті «Народна воля».
У 1920 р. він повернувся до Києва. Восени був заарештований органами ЧК і як «особливо важливий контрреволюціонер» відправлений на додаткове розслідування до Харкова. Не виявивши «компромату» в діях П. Губенка ні за гетьманщини, ні за петлюрівщини, у 1921 р. його випустили із в'язниці. У квітні цього року П. Губенко став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК» (редагував її В. Блакитний), а кількома місяцями пізніше – відповідальним секретарем «Селянської правди» (редагував С. Пилипенко), на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з'явився підпис Остап Вишня.
Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю. Виходили одна за одною збірки усмішок: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп'яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чотирьох томах тощо.
Протягом тривалого часу Остап Вишня офіційно не був членом письменницьких організацій. Лише наприкінці 20-х pp., після ліквідації ВАПЛІТЕ, він став одним із організаторів Проліт-фронту. Приятелював із М. Хвильовим і М. Кулішем. У 1930–1931 pp. Письменник створив повноцінний драматургічний твір комедію «В’ячеслав », де порушив проблеми виховання. Твір був опублікований лише після смерті письменника в 1957 р. у книзі «Привіт! Привіт!». 26 грудня 1933р. Остап Вишня був заарештований і абсолютно безпідставно звинувачений у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева, зазнає численних тортур і допитів, і зізнався в усьому, чого домагалися від нього слідчі. 23 лютого 1934 р. – судова «трійка» визначила міру покарання – розстріл, а з березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув'язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта. Виконував різні роботи, працював фельдшером, плановиком у таборі, у редакції багатотиражки Ухтпечтабору «Северный горняк», де написав 22 нариси про трударів, які мріють завоювати суворий північний край.
У 1943 р. Остап Вишня вийшов на волю, наступного року повернувся до літературної діяльності, надрукувавши 26 лютого в газеті «Радянська Україна» усмішку «Зенітка», що обійшла усі фронти, часто звучала по радіо.
Через кілька років виходять політичні фейлетони та памфлети «Самостійна дірка» (1945), збірки гумору «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та ін. Він працював над перекладами творів російських та світових класиків - М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, Марка Твена, О’Генрі, Я. Гашека, Я. Неруди. Проводив велику громадську роботу (був членом редколегії журналу «Перець» і одним із найактивніших його співробітників, членом правління Спілки письменників України).
У 1955 р. Остап Вишня був реабілітований судовими органами, а 28 вересня 1956 р. письменник помер. Могила Остапа Вишні на Байковому кладовищі в Києві.
Остап Вишня – письменник, який у 20-х p.p. заохотив мільйонні маси до читання української літератури. Він був «королем українського тиражу». За життя гумориста побачило світ понад 100 збірок його творів, деякі неодноразово перевидавалися.
Читаючи Остапа Вишню, народ і усміхався, і сміявся, і повнився радістю і гордістю, і сумував, і печалився, і обурювався – багатьох і багатьох струн душі доторкалося вишнівське людяне, мудре, гостре і ніжне, вагоме слово.
Література:
- Антипова Л. М. Остап Вишня – великий український оптиміст // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2009. – № 32. – С. 19–21.
- Бондаренко Г. Формування загальнолюдських моральних цінностей старшокласників у процесі вивчення творчості Остапа Вишні // Гуманізація навчально-виховного процесу : зб. наук. пр. – Вип. 50 [ч. 1]. – С. 114–121.
- Бугаєнко Л. П. У світі мисливських усмішок Остапа Вишні // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2011. – № 22/24. – С. 26–36.
- Бузевська Л. М. Остап Вишня – чародій сміху. Урок-семінар в 11 класі // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2009. – № 2. – С. 8– 12.
- Вишня О. Усмішки. Кн.1. – К. : Дніпро, 1969. – 447 с.
- Вілісова І. Д. Остап Вишня. Засоби гумору в усмішці "Моя автобіографія" // Вивчаємо українську мову та літературу. – – № 22/24. – С. 19–25.
- Гузенко О. В. Життя і творчість Остапа Вишні // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2012. – № 31. – С. 16–19.
- Журавський А. Ф. Ніколи не сміявся без любові : сторінки життя і творчості О. Вишні. – Київ : Мистецтво, 1983. – 199 с.
- Зуб І. В. Остап Вишня : риси творчої індивідуальності. – Київ : Наук. думка, 1991. – 169,[2] с.
- Логвиненко Н. "Ніколи не сміявся без любові...". До 130-річчя від дня народження Остапа Вишні // Українська мова і література в школах України. – – № 7/8. – С. 77–83.
- Назарук Е. Людина і природа в "Мисливських усмішках" Остапа Вишні // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2011. – № 15. – С. 22–25.
- Слободян Л. М. Люби природу не для себе, а заради неї самої. Урок за "Мисливськими усмішками" Остапа Вишні. 11 клас // Вивчаємо українську мову та літературу. – – № 34/36. – С. 11–16.
- Фащенко В. В. У глибинах людського буття : літературознавчі студії. – Одеса : Маяк, 2005. – 639 с.
- Юдіна О. "Остап Вишня – поет полювання" // Дивослово. – – № 10. – С. 19–21.