Реформатор освіти, основоположник філософії прагматизму як такої, що можна втілити в процесі шкільного навчання. Джона Дьюї все частіше згадують у процесі реалізації компетентнісного підходу в реалізації освітньої діяльності.
Джон Дьюї народився 20 жовтня 1859 року в Берлінгтоні, Вермонт. Його батьками були Арчибальд Спраг Дьюї і Лючина Артемезия Річ. Він був третім з чотирьох синів у родині. Навчався в державній безкоштовній школі, після якої вступив до Вермонтського університету. Під час навчання в університеті, завдяки вченню Перкінса, Джон познайомився з теорією еволюції. Він також вивчав «Уроки елементарної психології», написані відомим англійським прихильником теорії еволюції, Т. Р. Гекслі.
Теорія природного відбору чинила сильний ефект на думку Дьюї, що дозволило йому зосередитися на взаємодії людини з оточенням з точки зору психології. Його наставник і вчитель, Генрі Торей, завжди був близький з Дьюї і сильно допомагав йому у філософських дослідженнях.
Після закінчення навчання в 1879 році, Дьюї влаштувався вчителем у школу, де пропрацював два роки. Саме під час роботи в школі він зрозумів, що свою кар’єру він хотів би пов’язати з філософією. Він переїхав у Балтімор, де вступив до Університету Джона Хопкінса.
В Університеті Джона Хопкінса Джон Дьюї потрапив під вплив двох видатних умів — Джорджа Сильвестра Морріса та Грэнвилла Стенлі Холла. Д. С. Морріс був німецьким гегельянским філософом, який розповідав Дьюї про характеристику органічної моделі природи німецького ідеалізму.
А Р. С. Хол, який був американським експериментальним психологом, ділився з Дьюї інформацією про силу наукової методології та її відношенні до гуманітарних наук. Дьюї отримав докторську ступінь в 1884 році і прийняв пропозицію обійняти посаду викладача в Мічиганському університеті, в якому згодом пропрацював десять років.
Будучи викладачем в Мічигані, Дьюї опублікував дві перші книги – «Психологія» (1887) і «Нові есе Лейбніца про розумінні людини» (1888). Ці книги вказували на ранню прихильність Дьюї гегельянским ідеалам. У Мічигані Дьюї познайомився зі своїм майбутнім другом і співавтором в області філософії, Джеймсом Хейденом Тафтсом.
У 1894 році Дьюї приєднався до штату тільки заснованого Чиказького університету. В цей же час він перейшов від ідей раннього ідеалізму до нової теорії знань. Зміну своїх філософських поглядів він висловив у книзі «Думка і її сутність», разом з якою він також випустив книгу «Вчення логічної теорії», куди включив нариси інших колег по Чиказькому університету. У лабораторіях при Чиказькому університеті, який він заснував, Дьюї зміг втілити свої ідеї в педагогічний метод. Ці роботи лягли в основу його першої великої праці у сфері освіти з назвою «Школа та соціальний прогрес» (1899). У тому ж році він був обраний президентом Американського психологічного товариства. З-за розбіжностей з керівництвом Чиказького університету йому довелося покинути заклад. Але репутація Дьюї як психолога допомогла йому майже відразу ж влаштуватися у Колумбійський університет на факультет психології, де з 1904 по 1930 рік він пробув на посаді викладача. У 1905 році Дьюї став президентом Американського філософського товариства.
Протягом першого десятиліття в Колумбійському університеті Дьюї написав безліч статей і нарисів про запропонованій ним теорії пізнання і метафізики. Пізніше ці матеріали були опубліковані в книгах «Вплив Дарвіна на філософію та інші нариси сучасної думки» (1910) і «Нариси про експериментальну логіку» (1916). Його інтерес до освітньої теорії посилився протягом його перебування в Колумбійському університеті. Цей інтерес згодом привів до публікації роботи «Як ми думаємо» (1910) і важливої роботи з назвою «Демократія і освіта» (1916).
В цей же період він написав такі важливі роботи як: «Реконструкція у філософії» (1920), «Людська природа і поведінка» (1922), «Досвід і природа» (1925), «Суспільство і його проблеми» (1927) і «Пошук достовірності» (1929).
У 1930 році Дьюї закінчив свою викладацьку діяльність, але не перестав займатися філософією та громадськими діями. Він також не перестав писати в останні роки життя. Так, він написав ще кілька важливих робіт: «Логіка як теорія дослідження» (1938), «Мистецтво як досвід» (1934), «Загальна віра» (1934), «Свобода і культура» (1939) і «Теорія оцінки» (1939).
Джон Дьюї помер 1 червня 1952 року у віці 92 років у Нью-Йорку. Похований на території Меморіалу Дьюї, в Берлінгтоні.
Рішенням ЮНЕСКО у 1988 р. було визнання 4-х педагогів, визначаючих спосіб педагогічного мислення у ХХ столітті. Це Джон Дьюї, Георг Кершенштейнер, Марія Монтессорі та Антон Макаренко.
Література:
- Дьюї, Дж. Моральнi принципи в освiтi : [монографiя]. – Львів : Центр гуманiт. дослiджень ЛНУ iм. Франка., 2001. – 31 с.
- Дічек, Н. П. Зіставно-порівняльний підхід у сучасній англомовній Макаренкіані: Дж. Дьюї та Макаренко // Український педагогічний журнал. – 2018. – № 2. – С. 5–15.
- Дубінін, В. В. Історія філософії в особистостях: між монізмом та плюралізмом : [монографія]. – Слов'янськ : Маторін Б.І., 2015. – 405 с.
- Рассел, Б. Історія західної філософії. – Київ : Основи, 1995. – 759 с.
- Філософія освіти і науки : навч. посіб. – Київ : Знання України, 2017. – 347 с.