Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 серпня (26 липня за старим стилем) 1819 року на хуторі поблизу містечка Вороніж (тепер Шосткинського району Сумської області) в сім’ї заможного козака-хлібороба (батьки походили з давніх козацько-старшинських родів). Закінчив п’ять класів Новгород-Сіверської гімназії (1836 р.), навчався на філософському (історико-філологічне відділення) та юридичному факультетах Київського університету (1839–1840 рр.), звідки його відрахували через відсутність документів про дворянське походження.

Як виконувач обов’язків учителя викладав російську мову в Луцькому повітовому дворянському училищі, з 23 жовтня 1843 р. Києво-Подільському училищі. Під час літніх канікул 1843–1845 рр. Куліш мандрував Правобережною Наддніпрянщиною, головним чином Київщиною та Черкащиною, і записував народні пісні, думи, перекази, легенди, казки, повір’я. Зацікавлення українським фольклором та етнографією йшло в молодого Куліша в парі з інтересом до пам’яток національної історії, насамперед козацької.

У Києві 1842–1844 рр. потоваришував із Василем Білозерським, родом із хутора Мотронівка коло Борзни (у січні 1847 р. одружився з його сестрою Олександрою, яка згодом виступила в літературі під псевдонімом Ганна Барвінок), Т. Шевченком (котрий був старшим боярином на весіллі Куліша й Білозерської), М. Костомаровим.

Безпосередньої участі в діяльності Кирило-Мефодіївського братства Куліш не брав, бо завдяки протекції ректора Петербурзького університету П. Плетньова, з 14 листопада 1845 р. працював у цьому університеті викладачем російської мови для практичних занять зі студентами із Царства Польського та Закавказького краю, а з 15 грудня – ще й старшим учителем російської словесності 5-ї Петербурзької гімназії. Він тільки листувався з київськими «братчиками» (М. Костомаровим, Т. Шевченком, В. Білозерським, О. Марковичем, М Гулаком).

За протекцією П. Плетньова Петербурзька Академія наук на загальних зборах 5 вересня 1846 р. ухвалила надати Кулішеві оплачуване відрядження до Пруссії, Саксонії та Австрії для вивчення слов’янських мов, літератур та історії протягом двох з половиною років, для того щоб він, повернувшись, міг стати ад’юнктом відділення російської мови і словесності. Проте жандарми, викривши «Слов’янське товариство св. Кирила і Мефодія», запідозрили в Кулішеві активіста й 2 квітня 1847 р.заарештували у Варшаві, куди він прибув по дорозі в закордонне відрядження.

По двомісячних допитах у петербурзьких казематах ІІІ віділення Куліша негласним царським рішенням, без суду засуджено на кількамісячне тюремне ув’язнення й подальше адміністративне заслання із забороною писати та друкувати. З книгарень, університетських, училищних і гімназійних бібліотек вилучили його книжки, їх заборонили перевидавати.

Від 9 вересня 1847 р. майже до кінця грудня 1850 р. письменник проживав разом із дружиною в Тулі. Наприкінці 1850 р. з нагоди 25-річчя царювання Микола І дозволив Кулішеві оселитися й працювати будь-де в імперії, зокрема й в Україні та обох столицях, залишивши, проте, чинною заборону друкуватися і служити в закладах Міністерства народної освіти.

В умовах суспільної «відлиги», що настала з приходом до влади Олександра ІІ, 6 квітня 1856 р. письменик одержав довгоочікуваний дозвіл на право друку. 1856–1857 рр. – видав етнографічно-фольклористичний, історіографічний та літературний збірник «Записки о Южной Руси».

З Кулішевої ініціативи у Петербурзі з червня 1857 року почала працювати «Друкарня П.О. Куліша», в якій він виконував основну редакторську роботу. Це була перша й єдина в 19 ст. українська друкарня в підросійській Україні. У 1858 і 1861 роках Куліш здійснив дві подорожі по Західній Європі, які сприяли ознайомленню його зі здобутками західноєвропейської цивілізації.

У 1869–1871 рр. Куліш проживав переважно в готелях Венеції, Відня та Праги, виїздив в Україну – на свій хутір Піддубень коло Мотронівки. У 1867–1871 рр. особливо зблизився з галицькими народовцями й членами віденського студентського товариства «Січ». Він допомагав видавати у Львові єдиний на той час загальноукраїнський журнал «Правда», частково фінансуючи його й друкуючи в ньому свої твори.

Друга половина 60-х років стала для Куліша завершенням усього попереднього етапу творчості. У червні 1871 року Куліш повернувся з-за кордону до Піддубня, навесні 1873 р. продав цей хутір і перебрався разом із дружиною до Мотронівки в колишню садибу Білозерських.

Від жовтня 1873 р. влаштувався у Міністерство шляхів сполучення. 31 липня 1875 р. його звільнено зі служби згідно з поданим проханням. Од вересня 1876 р. до початку квітня 1877 р. мешкав у Москві, читав у бібліотеках та архівах давні рукописи й стародруки. У листопаді 1878 р. – лютому 1879 р. разом із дружиною виїздив до Парижа, ходили до картинних галерей, музеїв Лувру та інших палаців, а також на публічні лекції з історії та філософії в Сорбонні та Колеж де Франс. Наприкінці листопада – на початку грудня 1880 р. відвідав Відень.

На початку квітня 1883 р. повернувся до Мотронівки, де, усамітнившися з дружиною, зосередився на літературній, перекладацькій та історико-дослідницькій праці. До кінця життя творчо працював, друкував нові твори. Помер 14 (2) лютого 1897 р. в Мотронівці (тепер у складі села Оленівка Борзнянського району Чернігівської області). Там його й поховано.

Література:

1. Куліш, П. Вибрані твори. – К. : Шанс, 2008. – 398 с.
2. Куліш П.О. Чорна Рада. – Х.: Фоліо, 2006. – 287 с.
3. Бенцал С. "Чорна Рада" Пантелеймона Куліша – перший історичний роман в українській літературі. Урок у 9 класі // Дивослово. – 2011. – № 8. – С. 43–
4. Даренська В. П. Куліш як фундатор українського екзистенціалізму // Філософська думка (НАНУ). – 2010. – № 4. – С. 103–
5. Кизименко О. М. Стежками Пантелеймона Куліша (до 200-річчя від дня народження). Урок-інтерв'ю // Вивчаємо українську мову та літературу. – – № 19/21. – С. 32–37.
6. Лазарєва В. Державницько-правові ідеї в творчості П. Куліша як складова українознавства // Українознавство. – – № 1. – С. 65–69.
7. Педченко В. Деякі риси світогляду й творчого методу Пантелеймона Куліша // Українська мова та література. "ШС". – – № 14. – С. 38–40.
8. Сбітнєва І. М. П. Куліш і "кулішівка" у мовно-культурному процесі другої половини ХІХ століття // Освіта і культура в контексті Болонського процесу : матеріали Всеукр. конф. молодих учених (філол. ф-т, 22–24 квіт. 2009 р.). – С. 143–
9. Телехова О. П. "Благословляю той час і годину…". До 200-річчя від дня народження Пантелеймона Куліша // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2019. – № 16/18. – C. 13-20.
10. Шупик В. Слов'янська ода Пантелеймона Куліша // Слово і час. – – № 9. – С. 78–85.
11. Якубовська Н. М. "Чорна рада" П. Куліша – перший україномовний історичний роман. Історична основа сюжету, джерела роману // Перспективні напрямки сучасної науки та освіти : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції викладачів і студентів Донбас. держ. пед. ун-ту (м. Слов'янськ, 22–24 трав. 2018 р.). – Вип. 10, ч. 3. – С. 147–