Павло Іванович Муравський (Моравський) (30 липня 1914, с. Дмитрашківка Ольгопільського повіту Кам'янець-Подільської губернії (тепер — Піщанський район Вінницької області) — 6 жовтня 2014 р., м. Київ) — видатний український хоровий дириґент і педагог, народний артист України, лауреат Шевченківської премії, професор Національної музичної академії імені П. І. Чайковського, почесний академік Національної Академії мистецтв України, Герой України.

У 1928 році закінчив Дмитрашківську семирічну школу і вступив до Київської музпрофшколи, невдовзі реорганізованої у Київський музичний технікум, який закінчив у 1934 році. У 1934-1936 роках працював вчителем співу у середній школі міста Чорнобиль Київської області і керував трьома дитячими хорами як музвихователь. У червні 1941 року закінчив диригентсько-хоровий факультет Київської консерваторії імені П.І. Чайковського за спеціальністю диригент хору, викладач музичного училища. Навчання поєднував з виконавською та педагогічною діяльністю. У 1938-1940 роках диригував самодіяльним хором заводу "Арсенал", у 1940-1941 роках – вокальним ансамблем Українського радіо.

Після закінчення консерваторії одержав призначення до капели "Думка", але через три дні розпочалася Велика Вітчизняна війна, й 7 липня 1941 року молодий диригент був мобілізований до лав Червоної Армії. У 1941-1942 роках навчався у Військово-морському училищі протиповітряної оборони у Ленінграді. За день до блокади училище евакуювали до міста Енгельс Саратовської області. У 1942-1943 роках лейтенант П.І. Муравський командував зенітним взводом Північної Тихоокеанської флотилії та керував полковим хором флотилії. У 1943 році старший лейтенант П.І. Муравський організував Червонофлотський ансамбль пісні й танцю Північної Тихоокеанської флотилії та був його художнім керівником і головним диригентом. Слава про цей колектив швидко облетіла усе Примор'я. З цим ансамблем Павло Муравський зустрів День Перемоги.

Після демобілізації у 1946 році – диригент хорової капели "Думка". У 1948 році за рекомендацією своїх вчителів Л.М. Ревуцького та Г.Г. Верьовки Павло Муравський очолив львівський, тоді ще обласний хор "Трембіта", який через п'ять років переріс у Державну академічну хорову капелу. Під керуванням Павла Муравського "Трембіта" досить швидко стала в ряд кращих хорових колективів Радянського Союзу. Її концерти з величезним успіхом проходили й на відкритих площадках безпосередньо в полі, на току, в заводському цеху, й у великих концертних залах Львова, Києва, Одеси, Харкова, Москви, Ленінграда, Мінська, Тбілісі, Єревана та багатьох інших міст Радянського Союзу. Гастрольні маршрути "Трембіти" сягали від Чопа та Бреста до Сахаліну, від Севастополя до Далекої Півночі. Паралельно, у 1949-1955 роках викладав у Львівській консерваторії. З 1964 по 1969 рік – художній керівник і головний диригент Державної заслуженої академічної хорової капели "Думка".

З 1969 року очолював хор студентів диригентсько-хорового факультету Київської консерваторії імені П.І. Чайковського (нині – Національна музична академія імені П.І. Чайковського, з 1971 року – професор). Завдяки зусиллям Павла Муравського професіональний рівень студентського хору невпинно зростає, він систематично виступає з концертами на сценах Києва й інших міст, по телебаченню та радіо. Характерною особливістю інтерпретацій Павла Муравського є проникнення в народну пісню, її зміст, характер і колорит, бажання відобразити її національну основу та природу. В репертуарі студентського хору консерваторії – твори різних жанрів і форм: "Фантазія" Л.Бетховена, "Реквієм" В.Моцарта, Друга симфонія Г.Малера, хоровий концерт М.Березовського "Не отвержи мене во время старості", кантати "Іоан Дамаскін" та "Прометей" С.Танєєва, "Всенощна" й концерт для хору "В молитвах неусипающую Богородицу" С.Рахманінова, Перша симфонія О.Скрябіна, "Вечорниці" П.Ніщинського, "Курські пісні" та "Пушкінський вінок" Г.Свиридова та багато інших. Під орудою Павла Муравського студентський хор записав низку платівок, зокрема у 1977 році – 37 творів М.Леонтовича – "Щедрик", "Козака несуть", "Женчичок-бренчичок" тощо. У 1971 році вперше в Україні записав на платівку з хором консерваторії церковну музику з творів Д.Бортнянського, М.Березовського, А.Веделя, Г.Сковороди та невідомих авторів.

Указом Президента України Віктора Ющенко № 178/2009 від 23 березня 2009 року за визначні особисті заслуги в утвердженні високих зразків українського хорового співу, збагаченні національної культурно-мистецької спадщини та багаторічну плідну творчу діяльність народному артисту України, професору Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського Павлу Івановичу Муравському присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

Помер 6 жовтня 2014 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (дільниця № 33).

Почесний академік Академії мистецтв України. Народний артист УРСР (1960). Лауреат Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка (1979). Нагороджений орденом "За заслуги" І (30.07.2004, за визначний особистий внесок у розвиток українського музичного мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність та у зв'язку із 90-річчям від дня народження) та IІ (22.12.1999, за визначний особистий внесок у розвиток українського музичного мистецтва, створення національної хорової школи, багаторічну плідну педагогічну, творчу і громадську діяльність) ступеня, Почесною відзнакою Президента України (орден "За заслуги" ІІІ ступеня, 20.09.1994, за значний особистий внесок у розвиток музичної культури України, багаторічну плідну педагогічну і виконавську діяльність). Відзначений Почесною відзнакою "За заслуги перед Вінниччиною" (2014).

У 2009 році у рідному селі Героя відкрито Музей-садибу П.І. Муравського. У червні 2010 року у рідному селі Героя започатковано проведення щорічного Міжнародного хорового конкурсу імені Павла Муравського.

Автор книги мемуаристики й методології хороведення "Чистота співу – чистота життя" (2012).

Література:

1. Антоненко І. Патріарх хорового співу : Павлові Муравському – 90! /І. Антоненко //Культура і життя. – 2004. – 13 жовт. – С.5.

2. Бенч О. Павло Муравський. Феномен одного життя/ О. Бенч. – Київ : Дніпро, 2002. – 664 с.: фот.

3. Бенч О.Г. Володар духовної краси/ О.Г. Бенч // Музика. – 2004. - №3. – С. 18-19: фот.

4. Бильчинський Л. Павло Іванович Муравський / Л. Бильчинський //Чистота співу – чистота життя/ П. Муравський. – Київ,2012. – С. 397 – 399

5. Бухонська Л. Талант не має віку/ Л. Бухонська // Чистота співу – чистота життя/П. Муравський. – Київ,2012. – С.463 – 465.

6. Голінатий П. Мистецький геній сучасності / П. Голінатий // Чистота співу – чистота життя / П. Муравський. – Київ,2012. – С. 444-456.

7. Корнійчук В. Секрети творчого довголіття «непокірного» Павла Муравського / В. Корнійчук // Українська музична газета. – 1994. - №3. – С.4 – 5.

8. Марченко С. Чи потрібен сьогодні художник? / С. Марченко // Чистота співу – чистота життя / П. Муравський. – Київ,2012. – С.527 – 539.