Дієго Родрігес де Сільва-і-Веласкес – найвидатніший іспанський живописець бароко. Його стиль сформувався під впливом мистецтва Італії, спілкування з Рубенсом (підказав йому відвідати Італію). Розроблені Веласкесом прийоми справили значний вплив на багатьох художників – і реалістів, і імпресіоністів та романтиків.

Свій творчий шлях Веласкес почав з засвоєння народних традицій. Він пише картини, що називалися «бодегонами» (перекладається «погребці»). На них зображалися декілька чоловік, що зайняті приготуванням їжі чи її їдять («Сніданок» (1617–1618)).

Після навчання у Севільї молодий художник приїхав у Мадрид в 1623 р. і одразу ж був призначений на посаду королівського живописця і працював там протягом 36 років – до кінця життя. Ключові події біографії – приїзд в Мадрид Рубенса в 1628 р. (він вплинув на колорит художника) та 2 великі поїздки в Італію, де він знайомиться з бароковим мистецтвом.

Сміливий, іспанський живописець, який відрізнявся від усіх те, як глибоко він проникав у характер тих людей, яких зображував. Він зумів передати складність і протиріччя всередині людини, її багатогранність у зовнішньому та внутрішньому вигляді. Один з друзів писав про Дієго «кожний мазок – сама правда». Митець майстерно досягав реалістичності за допомогою кольору та світлотіні. Як придворний художник, він постійно писав портрети короля, королеви, принців і принцес. Але при цьому не відмовляється від реалізму. Він зумів у кожній людині знайти і передати основні риси характеру, незалежно від того хто є ця людина. Найбільшу роль відіграє цикл портретів інфанти Маргарити. По ним можна прослідкувати як дорослішає принцеса, як перетворюється з грайливої дитини у горду принцесу. Веласкес писав портрети не лише шляхетних осіб, але і придворних блазнів, що мали розважати короля.

«Меніни» (1656). Поєднання жанру портрету з побутовою картиною. Але ця побутовість – не зображення життя простих людей. Це – картина повсякденного життя у палаці. Зображений момент, коли сам художник щойно завершив написання портрету інфанти Маргарити.

«Здача Бреди» (1634–1635). Веласкес зобразив перемогу іспанців над голландцями. Завдяки цій картині Веласкеса можна вважати засновником історичного живопису. Тут художник точно відтворив індивідуальні риси героїв, озброєння супротивників, детально зображує міський пейзаж.

«Прялі» (1657-1659). Тут дуже реалістично зображено 2 приміщення: у першому працюють пряхи. Через нього видно друге приміщення – прикрашена килимами кімната, де придворні дами розігрують театральну сцену з «Міфу про Арахну». Арка, що веде у друге приміщення намальована трохи «неправильно» і тому зображена там сцена зливається з килимом, ніби вишита на ньому,виглядає пласкою, намальованою на стіні. Тому видається, що насправді тут реально присутня лише кімната з прялями. Це дозволяє провести аналогію з давньогрецьким міфом про богинь долі мойр.

«Портрет папи Іннокентія X» (1650) – вершина майстерності портретного мистецтва  Веласкеса. Тут він зміг правдиво і яскраво втілити характер, показати за зовнішньою грубістю папи – жорстокість, злобу, залізну волю і впертість. Портрет наповнений силою та енергетикою, показує могутнього та жорсткого владаря. Це передається через асиметричність картини, чіпкий погляд персонажа, розкрита і готова до дій кисть правої руки. Ще ніхто і ніколи з художників не насмілювався так правдиво показати характер голови католицької церкви.