Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім – Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві, в сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син навчився читати й писати.
У 7 років хлопчика віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. Змалку цікавився звичаями і побутом селян, пізнавав скарби українського фольклору та поезії Шевченка, що згодом яскраво відбилося в його творчості.
Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем. Перед ним відкривалася духовна кар’єра, але юний магістр богослов’я рішуче від неї відмовився і, пориваючи з сімейними традиціями, викладав російську мову, літературу, історію, географію, логіку в Полтавській семінарії (1865–1866), гімназіях Каліша, Седлеця (1866–1873), Кишинева (1873–1884). У 1885 р. письменник вийшов у відставку, оселився в Києві і, ведучи досить замкнене життя, повністю віддався літературній праці.
Вступивши на літературну ниву в 60-ті рр. XIX ст., Нечуй-Левицький одразу привернув до себе увагу читачів і критики. Вже перші його твори відзначалися новизною характерів, яскравістю барв. Після перших кроків письменника, що свідчили про появу сильного, молодого таланту на терені української прози, виходять з друку його нові, розгорнені полотна. В 70-ті рр. художник створює класичні твори з народного життя: «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі» (1874); «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти» (1875); «Микола Джеря» (1878); «Кайдашева сім’я» (1879); «Бурлачка» (1880).
У наступні роки він створює ряд цікавих, визначних творів. Багаті спостереження побуту, моралі і звичаїв духовенства знайшли повнокровне втілення у великій повісті Нечуя-Левицького «Старосвітські батюшки та матушки» (1884р. надрукована в «Киевской старине» в російському перекладі, в 1888р. – у журналі «Зоря» мовою оригіналу).
Якщо в «Старосвітських батюшках…» гумор і сатира поєднані з легким сумом, то в наступних повістях і оповіданнях –«Афонський пройдисвіт» (1890), «Поміж ворогами» (1893), «Київські прохачі» (1901, надрукована 1905р.) – на перший план в малюнках характерів виступає авторський сарказм.
Погляд письменника неодноразово звертається до освічених кіл, до української інтелігенції. Різноманітні типи людей цієї суспільної групи, їх ідейні прагнення, суперечки постають у романах «Хмари» (1874) і «Над Чорним морем» (1890). Не лише сучасність, а й сторінки української історії знайшли відображення у творах Нечуя-Левицького, що належать до різних жанрів: казка «Запорожці» (1873), повісті і науково-популярні нариси: «Гетьман Іван Виговський»; «Перші київські князі»; «Татари і Литва на Україні»; «Унія і Петро Могила»; «Український гетьман Богдан Хмельницький і козаччина».
Серед історичних художніх творів письменника перше місце займає роман «Князь Єремія Вишневецький» (1897, вперше надруковано 1932р.). Образи минулого України Нечуй-Левицький відтворював і в драматичних творах («Маруся Богуславка», 1875; «В диму та полум’ї», 1911).
Письменник активно цікавився розвитком українського мистецтва: театру, музики, живопису («З Кишинева», 1884; «В концерті», 1887; «Марія Заньковецька, українська артистка», 1893, та ін.).
Крім згаданих історичних драм перу Нечуя-Левицького належать комедії з міщанського побуту («На Кожум’яках», 1875; «Голодному й опеньки м’ясо», 1887), які містять цікаві характеристики типів міщан, торговців, дрібних чиновників, їх звичаїв, моралі й психології. Найбільш вдалою є перша п’єса, яка у переробці М. Старицького під назвою «За двома зайцями» набула більшої сценічності й досі живе в українському театрі.
У творчій спадщині письменника є також літературно-критичні й літературно-публіцистичні статті. У відомій статті «Сьогочасне літературне прямування» (1878–1884) містяться цікаві роздуми про специфіку художньої творчості та роль усної поетичної традиції в літературі.
У праці «Українство на літературних позвах з Московщиною» (1891) Нечуй-Левицький досить виразно висловлює націоналістичні погляди на історію і культуру України.
Нечуєві-Левицькому належить кілька статей і рецензій про українську літературу. Вони присвячені поезії Шевченка («Сорок п’яті роковини смерті Шевченка», «Хто такий Шевченко”). Чималий інтерес має велика стаття «Українська декаденщина» (надруковано вперше 1968р.).
В роки імперіалістичної війни І. Нечуй-Левицький жив самотнім, голодним життям. У 1917 р. він лежав у Софійській лікарні, у так званому "шпиталі для самотніх людей", потім був притулок для шляхетних самотніх людей на Дегтярівці, де й помер без догляду 1918 року.
Поховано письменника на Байковому кладовищі.
Література:
- 1. Нечуй-Левицький, І. С. Зібрання творів : у 10 т. – Київ : Наук. думка, 1965–1967.
- 2. Нечуй-Левицький, І. С. Микола Джеря : повісті, оповідання, нариси. – Київ : Веселка, 1988. – 350,[2] с.
- 3. Нечуй-Левицький, І. Світогляд українського народу : ескіз укр. міфології. – Київ : Обереги, 2003. – 143 с.
- 4. Бондаренко Г. Тематично-стильові особливості творчості Івана Нечуя-Левицького // Гуманізація навчально-виховного процесу : зб. наук. пр. – (Вип. 71). – С. 228–235.
- 5. Вихор О. Ю. Життєвий і творчий шлях І. С. Нечуя-Левицького (на основі музейних архівів). // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2018. – № 22/24. – С. 41–48.
- 6. Історія української літератури ХІХ ст. (70–90-ті роки) : У 2 кн. – Київ : Вища шк., 2003.
- 7. Історія української літератури ХIХ століття: У 2 кн. Кн. 2. – Київ : Либідь, 2006. – 711 с.
- 8. Кизименко О. М. «Кайдашева сім'я» І. Нечуй-Левицького – енциклопедія з народознавства. Урок-дослідження. 10 клас // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2015. – № 1/2. – С. 24–29.
- 9. Мялковська Л. Філософія мовного образу європейського українця у прозі І. С. Нечуя-Левицького // Українська мова. – 2017. – № 3. – С. 77–85.
- 10. Рижук Л. О. Іван Нечуй-Левицький. Життя митця і його творчість як новий імпульс української літератури. 9 клас // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2017. – № 33. – С. 23–27.
- 11. Пилипенко Є. Діалектне джерело мови прозових творів Івана Нечуя-Левицького // Дивослово. – 2013. – № 11. – С. 46–51.