“Я серцем, серцем самотній...”

(до ювілею англійського поета-романтика Джорджа Байрона)

“Я нікого крім нього не міг обрати представником нової поезії, тому що він,
звичайно, великий талант нашого віку. І при цьому Байрон не класик і не
романтик, а сам нинішній час”.

На весні 1824 р. у грецькому містечку Миссолончи помирав від лихоманки 37-річний лорд Джордж Байрон, командир одного із повстанських загонів, які воювали проти турецьких завойовників та найбільш прославлений поет-романтик світу тієї епохи.

Він прожив бурхливе і яскраве життя. Своїми віршами він розповів людям про великі звершення, великі надії і великі розчарування свого часу, він став осередком чуття своєї епохи, її загостреним зором і слухом. Тепер він йшов і розумів, що йде назавжди.

Славетний син Англії народився 22 січня 1788 року в Лондоні. Його батько, Джон Байрон належав до аристократичного, але збіднілого англійського роду. Він був надто легковажною людиною. Одружившись з матір'ю Байрона Кетрін Гордон Гойт, дочкою багатих землевласників, батько поета розтринькав увесь її спадок і втік у Францію, де помер 1791 року. Від нього залишилися тільки борги та ще дочка від першого шлюбу  - Августа, яка виховувалась у бабусі, і Байрон з нею не бачився до 1804 року. З тих пір Августа стала найвірнішим другом поета до кінця його життя.

Ранні дитячі роки Байрона пройшли в Шотландії, у невеличкому містечку  Ебердіні. З дитинства хлопчик відчував себе дуже самотнім. Мати любила його, але болісно переживала бідність і гнівалася на чоловіка, який полишив її з боргами, тому нерідко зганяла свій відчай і образу на синові. Внутрішній біль хлопчика посилювала й фізична вада — кульгавість, з якою він боровся усе життя, зміцнюючи своє здоров'я за допомогою різних видів спорту (плавання, фехтування, боксу, веслування тощо). Аж раптом становище сім'ї Байронів змінилося на краще. Після смерті двоюрідного діда Джорджа — лорда Вільяма  Байрона до майбутнього поета у десятилітньому віці перейшов титул лорда і родовий маєток — Ньюстедське абатство.

У 1801 році Байрон вступив до школи закритого типу у Гарроу, де навчалися діти з багатих аристократичних родин. З дитинства полюбив літературу та історію.  «Я читав – згадує поет, - за їжею, у ліжка – читав коли ніхто не читав». У Горроу почав писати перші свої вірші. Кредо його життя сформувалося з дитинства : «Я проб’ю собі дорогу до Вершин Слави, але тільки не бесчестям…»

Після школи вступив до Кембріджського університету. Багато читає, пише вірші, згодом видає чотирі збірки друком у 1806-1808 роках. Його вірші вражають незвичайною щирістю перших почуттів, іхньою природністю та благородством.

У 1806-1811 роках Байрон здійснює велику подорож по різних країнах світу, глибоко вивчав історію різних народів, прагнув знайти місце особистості (передусім власне) у світі. Роздуми про людину і світ відображено у найголовнішому творі поета «Паломництво Чайльд Гарольда». Крізь його читали, із захопленням сприйняла вся Європа. Поема принесла Байрону світову славу. Вплив його героя настільки великий, що позначився на думках, настрої, стилі одягу, поведінці і творчості його сучасників. Ім’я Ч. Гарольда стало називним для будь-якого романтичного героя, розчарованого в житті, дружбі, любові, державності. Завдяки Байрону подібна розчарованість стала модною, з’явився «байронівський герой».

За своє життя поет здійснив декілька подорожей світом. Останні чотирі роки життя із 1821 до 1824 року Байрон живе у різних містах Італії : у Венеції, Ла Мирі, Равенні, Ліворно, Генуа. Тут він зустрів свою останню любов, юну Терезу Гвичіолі, дружину старого і багатого графа. Тереза домоглася розлучення на досить сурових церковних умовах, але це не завадило їй жити поблизу Байрона і бути фактично його невінчаною дружиною. Тереза походила із сім’ї Гомба, які брали активну участь у русі корбонеріїв. Байрон теж пристав до борців за незалежність Італії. Коли повстання було придушено (1822 р.) Байрон вирішив взяти участь у визвольній боротьбі грецького народу проти Туреччини. Озброївши на власні кошти загін грецьких повстанців поет вирушив до Греції. Там у таборі патріотів у місті  Міссолончи він тяжко захворів і 19 квітня 1824 р. помер.  У свій останній день народження він написав рядки, які стали пророчими :

«Вгамуйся серце. Вибив час.

Нікого тим не зворушить.

Нехай любов обходить нас,

Та нам – любить !

Пожовкли днів моїх листки,

Засох любові цвіт і плід.

Повзуть скорбота й хробаки

За мною вслід…

За волю в гордім цім краю

Борися всупер долі злій,

Знайди в бою і смерть свою,

У супокій».

Після смерті Байрона Тереза написала книгу спогадів про нього. Вона зазначила, що чутки про його кульгавість та непривабливість зовсім безпідставні. В її зображенні він постає надзвичайно гарним.

«Все тут нагадує про тебе !

Все залишилося тим самим –

Але тебе немає !

При розлуці той, хто покидає

Страждає менше,

Ніж покинутий…».

Україна

У творчості Дж. Байрона

Поема «Мазепа» (1818 р.)

Поема Байрона «Мазепа» цікава для українського читача передусім тим, що автор звертається до образу України і показує одного з її видатних історичних діячів. Працюючи над твором, англійський поет користувався «Історією Карла ХІІ» Вольтера. В основу сюжету покладено лише один епізод з життя Мазепи – його кохання до дружини багатого польського пана та покарання за цеїї чоловіком. Вольтер, а слідом і Байрон помилково вважали, що Мазепа – польський шляхтич, який служив при дворі Яна Казимира.

Історія кохання і покарання Мазепи теж неповна, вона обгорнена серпанком таїн та вигадок.

Проте Байрон не прагнув до історичної достовірності. Головне – це внутрішній стан героя, його почуття та переживання. Поет хотів лише відобразити сам «дух України», що втілився і в її широких просторах, і в душі її гетьмана.

Якими ж постають Мазепа і Україна в поемі ?

Гетьман Мазепа показаний на початку і в кінці твору вже літньою людиною. Він супроводжує Карла ХІІ після поразки шведів під Полтавою (1709). Постать Мазепи виступає як мужній, сильний, шляхетний, береже свою гідність і незалежність. Образ Мазепи не ідеалізується, але оспівується як приклад людянності й волелюбності. У поемі Мазепа і Україна доповнюють один одного. Це образи тісно пов’язані між собою. Мазепа до глибокої старості зберігає гордий дух, незламний дух, і через його образ уявляє собі Україну. Бо Україна стала його долею і його життям.

Байрон в українських перекладах

Вперше Байрона переклав українською мовою М. Костомаров (декілька творів з циклу «Європейські мелодії» надрукував альманах «Сніп» 1841 року). Окремі вірші цього ліричного циклу перекладали О. Навроцький, М. Старицький, М. Климович, В. Самійленко, П. Грабовський, Д. Паламарчук. Багато творів переклали І. Франко і Леся Українка, П. Куліш і Б. Грінченко. «Мазепу» переклали М. Старицький і Д. Загул, «Манфреда» - М. Рашківський і М. Кабалюк, «Шильйонського вязня» - П. Грабовський і М. Кабалюк, «Дон Жуана» - С. Головацькій, П. Куліш, Р. Чумак та інші.

Вплив Байрона позначився на творчості як  українських романтиків, так і на поетів пізнішого покоління. Байронічні мотиви звучать у Л. Українки, І. Франка, поетів неокласиків тощо.

Поема Байрона  «Мазепа» в оцінці сучасних літературознавців

«В чужих землях Мазепа завойовує владу, славу, навіть королівський титул. Це романтичний миф, на якому частково відбилися особистість самого Байрона, який в чужій країні – Італії – став карабонарієм, прагнув приєднатися до Болівара в Перу, очолити або об’єднати національно-визвольний рух Греції».

С. Павличко

«Мазепа» - останній з творів про сильну особистість «байроничного типу». Але написана в нових для поета умовах – у пору творчої зрілості… Попри всі круті повороти, що випали на долю українського героя, він не впав у відчай, не загинув, а ведений залізною волею і мрією про незалежну Україну, став її гетьманом».

К. Шахова

«Образ України в поемі складається з деталей портрета й натури… гетьмана, з романтичних картин природи і навіть з образу дикого, необ’їждженого коня, який, принісши Мазепу на Україну, діставшись своєї землі, почувши іржання рідних тобунів, падає мертвий».

С. Павличко

«На відміну від більшості тих, хто відтворював у художніх творах постать українського історичного діяча, Байрон малює Мазепу з симпатією як людину сміливої вдачі і могутньої волі, постать безумовно романтичну і титанічну…».

К. Шахова

Список літератури :

1. Байрон, Дж. Г.   Избранное. - М. : Просвещение, 1984. - 383 с.
2. Байрон, Д. Г. Мазепа : поема. - Детройт : Український літературно-мистецький клюб, 1959. - 48 с.
3. Байрон, Дж. Г. Сочинения : стихотворения и поэмы: для ст. и сред. школ. возраста: пер. с англ.. - К. : Молодь, 1989. - 237 с.
4. Байрон, Д. Г. Собрание сочинений : в 4 т.
5. Буренко, Н. "Відважний дух, тверда рука...". Образ Івана Мазепи в поемі Джорджа Байрона "Мазепа". Історична основа та романтичний міф у творі. Урок світової літератури, 9 клас // Всесвітня література в сучасній школі. - 2015. - № 2. - С. 28-31
6. Бушакова, О.  Образ Івана Мазепи в мистецтві західноєвропейського романтизму // Всесвітня література в сучасній школі. - 2017. - № 3. - С. 38-42.
7. Ганич, Н. Образ Мазепи в однойменній поемі Дж. Байрона. Конспект двох уроків із застосуванням прийомів персоналізованого сприйняття художнього твору  // Всесвітня література в сучасній школі . - 2009 . - № 12. - С. 25-29.
8. Гражданская, З. Т.  От Шекспира до Шоу  : англ. писатели XVI-ХХ веков  : кн. для учащихся. - М. :Просвещение, 1982. - 192 с.
9. Давиденко, Г. Й. Історія зарубіжної літератури ХІХ - початку ХХ століття  : навч. посіб. для вищ. навч. закл.. - К. :ЦУЛ, 2009. - 399 с.
10. Дітькова, С.Ю. Лорд Байрон- поет-романтик  // Всесвітня література та культура . - 2009 . - № 2. - С.2-6.
11. Дьяконова, Н. Я.   Английский романтизм: проблемы эстетики. - М. :Наука, 1978. - 208 с.
12. Дьяконова, Н. Я.   Лирическая поэзия Байрона. - М. :Наука, 1975. - 168 с.
13. Кашуба, Є. "Відірваний від світу корабель...". Дж. Н. Г. Байрон - англійський поет романтик, фундатор течії байронізму  // Зарубіжна література "ШС" . - 2012 . - № 2. - С. 27-31.
14. Наливайко, Д. С.  Зарубіжна література XIX  сторіччя. Доба романтизму : Підручник. - Тернопіль : Навч. кн. - Богдан, 2001. - 415 c.
15. Наливайко, Д. С. Поема Джорджа Байрона "Мазепа" у контексті європейського романтизму : літературознавче дослідж.. - Київ : Веселка, 2009. - 30 с.
16. Роменець, В. А. Історія психології: ХVІІ ст. Епоха Просвітництва : навч. посiб. для вищ. навч. закл.. - К. : Либідь, 2006. - 997 с.
17. Свенціцька, О.  Історична постать чи романтичний герой? Урок за поемою Дж. Байрона "Мазепа"  // Всесвітня література в сучасній школі . - 2012 . - № 7/8. - С. 54-56.
18. Скрипник, Т. "Душа моя темна...". До вивчення поезії Дж. Байрона в перекладах українською та російською мовами  // Всесвітня література в сучасній школі . - 2013 . - № 1. - С. 21-24.
19. Соколюк, О.  Біографія Байрона на тлі доби  // Всесвітня література та культура . - 2009 . - № 4. - С.11-14.
20. Творцы всемирной истории. От Французской революции до эпохи модерна: с 1789 по 1914 год. - М:Арт-Родник, 2003. - 328 с.
21. Чернецька, О.  Останні сторінки біографії Байрона  // Всесвітня література та культура . - 2009 . - № 4. - С.38-39.
22. Чорна, І. Ю.   Риси романтичного героя в поемі Дж. Байрона "Мазепа". Художнє осмислення постаті українського гетьмана в творах О. Пушкіна та В. Сосюри // Зарубіжна література в школах  України. - 2011. - № 11. - С. 48-54.