Гюстав Флобер (1821-1880) – видатний французький письменник, майстер витонченого психологічного аналізу. Його творчість – це своєрідний місток, який поєднав бальзаківсько-стендалівський етап розвитку реалізму першої половини XIX століття та період натуралізму, представлений у другій половині XIX століття школою Е.Золя.
Флобер народився 12 грудня 1821 у Руані, в регіоні Приморська Сена Королівстві Франція, що у Верхній Нормандії. Він був другим сином хірурга Ашиля-Клеофа Флобера (1784-1846), головного лікаря руанської лікарні, та Анн-Жустін Каролін Флобер (уродженої Елеріо) (1793-1872). Флобер розпочав творити у дуже ранньому віці, близько 8 років, як стверджують деякі джерела. Він навчався у своєму рідному місті, доки не залишив його для того, щоб вивчати право у Парижі.
Починаючи з 11 років, він робив спроби писати (вірш "Мати" і чимало п'єс), редагував ліцейний журнал. У 14 років захопився Шекспіром і написав "Портрет лорда Байрона". У подальшому звертався до всіх жанрів, типових для романтизму. У 15-17 років він – автор нарисів "Чума у Флоренсії", "Танок Мерців". У 18 років склав велику байронічну драматичну містерію "Смар", у якій ввів образи Диявола і Смерті.
Флобер навчався у Руанському ліцеї, який закінчив у 1840 році, успішно склавши іспити на бакалавра. Поїхав до Парижа і вступив на юридичний факультет університету (1842). Але незабаром сильно захворів (провалився на іспиті) і залишив навчання. Після смерті батька повернувся до невеличкого маєтку поблизу Руана – до Круассе. Тут він залишився жити до кінця своїх днів, виїжджав лише до Парижа, де постійно зустрічався зі своїми приятелями (Т. Готьє, Гі де Мопассан, Е. Золя, І. Тургенев та ін.).
Залишивши Париж, Флобер повернувся до маєтку Круасе і жив там із матір'ю. Її маленький будиночок на березі Сени став його прихистком на решту життя. Він мав романтичні стосунки із поетесою Луїзою Колле (збереглося їх листування). Та розрив стосунків із нею змусив Флобера назавжди втратити потяг до романтики і шукати платонічного спілкування.
З роками природна краса Луїзи Колле змарніла. Вона померла у 1876 році у Парижі. Проте образ цієї жінки, можливо, присутній на сторінках роману "Пані Боварі" як відображення складних стосунків Флобера і Луїзи. До кінця свого життя він був самотнім. Саме їй Гюстав був зобов'язаний появою двох романів "Він" та "Історія солдата".
У 1846 Флобер подорожував Великою Британією у компанії Максима дю Кана, що залишався справжнім другом все життя письменника. У 1846-1850 він здійснив довгу подорож до країн Середнього Сходу, а також відвідав Королівство Греція та Єгипетський край. У Бейруті Флобер захворів на сифіліс. У 1850 році письменник провів 5 тижнів у Константинополі, і після цього усамітнився у Круасе, лише зрідка навідуючись до Парижа та Лондона.
Флобер був невтомним трудівником і часто скаржився у листах до своїх друзів на те, яка напружена в нього робота. Він був дуже близький із племінницею Каролін Комманвіл та вів дружнє листування із Жорж Санд.
Флобер хотів бути письменником з дитинства. У дев'ятирічному віці він перераховував романи, що хотів написати. Вів щоденник, у якому проявляється його критичне ставлення до суспільства, зокрема його саркастичний опис візиту короля.
У ранньому періоді 30-40 років знаходиться у полоні «несамовитого романтизму». Написав такі твори «Танок смерті», «Мрії в пеклі», «Записки безумця». У вересні 1849 Флобер закінчив першу версію роману «Спокуса Святого Антонія». Він читав роман вголос Луісу Буйє та Максиму дю Кану впродовж чотирьох днів, не дозволяючи їм переривати читання чи висловлювати свої думки, зауваження тощо. Наприкінці читання друзі порадили письменникові спалити рукопис у вогнищі і запропонували йому зосередитись на картинах повсякденного життя, а не на напівфантастичних постатях.
Після цієї першої спроби буде його найважливіша подорож: майже дворічна (жовтень 1849-літо 1851) поїздка на південь і схід. Тут він замислив роман, що став його дебютом і скандальним успіхом — «Мадам Боварі». Роман, написаний за 5 років, був виданий кількома випусками у «Рев'ю де Парі» 1856 року. Уряд жорстко розкритикував і письменника, і видавця, звинувачуючи їх у аморальності. Звинувачення лунали ще більше року, проте і Флобер, і видавець врешті були виправдані. Коли ж «Мадам Боварі» було видано книгою, читач її зустрів на подив дуже тепло.
У 1858 Флобер здійснив подорож до Карфагена, щоб зібрати достатньо матеріалів для наступного роману «Саламбо». Роман був закінчений у 1862 році після 4 років роботи.
Наступна робота «Виховання почуттів» — це спроба автора змалювати власне дитинство, яка тривала 7 років. Зокрема, у романі описано європейські події 1848 року. Вона стала останнім романом письменника і була видана 1869 року.
Флобер написав драму «Претендент», щоправда, вона не мала успіху, та опублікував перероблену версію «Спокуси Святого Антонія» 1857 року. У 1877 році Флобер опублікував у журналах повісті «Просте серце», «Іродіада» та «Легенда про Святого Юліана Милостивого», написані у перервах між роботою над романом «Бувар та Пекюше», що залишився незакінченим.
8 травня 1880 року письменник сидів у своєму кабінеті й писав свій черговий роман. Але роботу перервав апоплектичний напад (інсульт), який і привів до смерті. Письменника поховали у сімейному склепінні на кладовищі у Руані. Пам'ятник великому письменникові був урочисто відкритий у музеї Руана 1890 року.
Огляд творчості
На перший погляд важко уявити собі, що «Саламбо», «Мадам Боварі», «Просте серце», «Іродіада» написані одним і тим же автором.
В «Саламбо» – розкішне буйство фарб і деталей, стиль пряний і витончений, описовий, також і в «Іродіаді», де Флобер переказує біблійні перекази; а в «Мадам Боварі», «Виховання почуттів», «Простому серці» у наявності суха іронічність, скупість в деталях, сувора економність в стилістичних засобах. Але писалися вони інколи одночасно! Рідко у кого з французьких письменників XIX ст. ми побачимо таку очевидну дволикість. Тут не тільки різна стилістика, а й абсолютно різна тематика і тональність. «Мадам Боварі» – нещадне дослідження звичаїв французької провінції, скрупульозний аналіз підкреслено дрібних, вульгарних почуттів, сувора точність вираження, нічого зайвого. В «Саламбо», навпаки, дана широка історична панорама, сильні і жорстокі фігури давнини, соціальні зіткнення, велика кількість описів, деталей, і нерідко за ними навіть губляться фігури самих героїв роману. «Просте серце» – це по суті історія звичайної жінки, служниці. А «Іродіада» – жорстока і яскрава легенда про те, як дочка Іродіади Соломєя за свій божественний танець зажадала голову християнського пророка Іоанна.
«Мадам Боварі» — це роман Гюстава Флобера про життя жінки, дружини лікаря Шарля Боварі Емми Боварі, яка мала позашлюбний зв'язок і намагалась жити поза межами свого статку аби уникнути заяложеності та нікчемності життя у провінції. Хоча основний сюжет твору досить простий, навіть архетиповий, справжня майстерність роману полягає в його деталях та прихованих стилях. Перший роман Флобера має підзаголовок «Етюд провінційних звичаїв», в українському виданні перекладений Миколою Лукашем як «Побут провінції».
«Саламбо» — це історичний роман Гюстава Флобера, який з'явився у 1862 році. У ньому переплелись реальні та вигадані події. Дія роману відбувається напередодні повстання найманців проти Карфагену у ІІІ-му столітті до н. е. Роман мав успіх серед французьких читачів, вплинув навіть на модні тенденції в одязі. У «Саламбо» Флобер відтворив не тільки історичні декорації, а й суть доби, а головне – психологію "природних героїв".
У центрі роману – постать жінки. Але якщо всі почуття Емми були спотворені прагненням наслідувати облудні ідеали, а її розум сприяв лише формуванню перекручених уявлень про світ (роман "Пані Боварі"), то Саламбо була істотою настільки чистою і природною, що навіть саме почуття кохання до Мато вона не називає цим словом, але померла, не в змозі пережити загибель коханого.
«Історія «Простої душі» — це не більше як розповідь про непомітне життя бідної селянської дівчини. Вона послідовно любить чоловіка, дітей своєї господині, племінника, старого, якого доглядає, папуга. Коли папуга гине, вона замовляє його опудало і, вмираючи, змішує його зі святим духом. У цьому немає ніякої іронії, як Ви вважаєте – все це дуже сумно та дуже серйозно. Я хочу розжаліти, викликати сльози у чутливих душ, маючи саму чутливу душу.» – казав Флобер.
«Іродіада» входить до складу авторської збірки «Три повісті», виданої в 1877 році, в яку також були включені повісті «Легенда про св. Юліана Милостивого» та «Проста душа».
В основу сюжету цієї повісті лягла євангельська притча про відсічення голови Іоанна Хрестителя. Римський тетрарх Ірод Антіпа, правитель Галілеї, відібрав дружину у свого брата, Пилипа, і одружився з нею. Обурений беззаконням, пророк Іоанн публічно засудив цей зв'язок, чим заслужив страшну ненависть Іродіади. Мстива жінка знаходить спосіб розквитатися з пророком за допомогою своєї красуні-дочки Соломєї.
«Вихування почуттів» ( 1869) - останній опублікований за життя роман Гюстава Флобера.
Твір відносять до літературної традиції роману виховання, воно насичене сатиричними, історичними, соціально-психологічними та автобіографічними мотивами.
Роман «Виховання почуттів» – найскладніший за стилем, ідеями, проблематикою із усього написаного Гюставом Флобером. Це багатоплановий твір, в якому у новому, несподіваному ракурсі поєднані історія Франції, історія покоління, історія героя. У свідоме життя герой роману юний Фредерік Моро вступає з перебільшеним уявленням про себе і свої можливості, з певністю, що йому судилася незвичайна доля. Він вирішує стати письменником і пише роман, але не завершує його, компонує вальси, вивчає китайську мову, пробує свої сили в живописі, але ні в чому не знаходить свого покликання, всі його молоді амбіції зазнають поразки. Врешті-решт, він ні в чому не проявив себе, його прекрасне кохання залишилося мрією, а високі пориви виявилися нікчемними справами. Цим і завершилося виховання почуттів.
Рекомендована література:
Денисова, Т. Проста душа: Гертруда Стайн Versus\ Visavi Гюстав Флобер, або хто такий "Папуга Флобера"? // Слово і час. - 2012. - № 10. - С. 3-11.
Флобер Гюстав // Зарубіжні письменники : енциклоп. довідник : у 2 т. / / за ред. Н. Михальської, Б. Щавурського. – Тернопіль : Навч. кн.-Богдан, 2006. – Т. 2 : Л-Я. – С. 672.
Флобер, Г. Воспитание чувств : роман. - М. : Худож. лит., 1989. - 397,[2] с.
Флобер, Г. Госпожа Бовари. Саламбо : [Романы] : пер. с фр. - Ашхабад: Туркменистан, 1984. - 606 с.
Флобер, Г. Госпожа Бовари : провинциальные нравы : роман. - М.: Худож. лит., 1981. - 271 с.
Гюстав Флобер// Вікіпедія . – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/Гюстав_Флобер#Виховання_почуттів
Иродиада : повесть / Г. Флобер // Вікіпедія . – Режим доступу : https://ru.wikipedia.org/wiki/Иродиада_(повесть)
Творчість Гюстава Флобера // Навчальні матеріали онлайн. – Режим доступу : https://pidru4niki.com/15600610/literatura/tvorchist_gyustava_flobera
Творчість Флобера : особливість та коротка характеристика. – Режим доступу : https://moyaosvita.com.ua/literatura/tvorchist-flobera-osoblivosti-ta-korotka-xarakteristika/
Характеристика творчості: "Лексикон прописних істин", "Саламбо", "Виховання почуттів", "Простадуша" // MegaLib.com.ua . Все для студентів. – Режим доступу : http://megalib.com.ua/content/6436_2_Harakteristika_tvorchosti_Leksikon_propisnih_istin_Salambo_Vihovannya_pochyttiv_Prosta_dysha.html
Підготувала бібліограф ІІ категорії Бакай О.Ю.