Талановита молода жінка, яка могла би бути видатною письменницею, видатною артисткою, видатною співачкою, – вона вирішила бути тільки вчителькою, і все життя залишалася нею. І ніколи не нарікала на свій вибір.

Е. О. Вахтерова

Більшість людей після закінчення свого життєвого шляху залишаються жити в пам’яті порівняно небагатьох, хто їх знав. А є особливі, від Бога, котрі, реалізувавши свій природний талант, залишилися і через багато десятиліть по смерті вартими великої думки про себе. Такою людиною в історії національної освітньої справи була Христина Данилівна Алчевська  -  видатна діячка народної освіти.  Життя і діяльність Христини Данилівни – це приклад самовідданої праці, вірного служіння обраній справі. Майже шість десятиліть свого життя (57 років) вона віддала педагогічній праці. Від учителя до керівника недільної школи і віце-президента Міжнародної ліги освіти, від автора окремих публікацій до керівника великих творчих колективів зі створення методики навчання грамоті дорослих і перших систематичних навчальних програм і посібників для народних шкіл – такий шлях засновниці відомої Харківської недільної школи, просвітительки-демократки Христини Данилівни Алчевської.

Христина Алчевська народилась 16 квітня 1841 р. у повітовому містечку Борзні Чернігівської губернії. Батько Данило Журавльов – українець, учитель повітового училища. Мати Аннет – з походження румунка, донька героя війни 1812 р. генерала Вуїча, вихованка Смольного інституту для шляхетних дівчат, освічена й інтеліґентна жінка. Христина вважала батька людиною зі світлим розумом і даром «притягати серця людей», водночас «розумним, але сухим бездушним егоїстом». Він не любив дітей, нещадно бив її двох братів і кріпаків, ображав дружину. Дівчинка дуже прив’язалась до своєї годувальниці українки Гапки, з молоком якої, як згадувала пізніше, увібрала любов до України.  

Елементарні знання брати Христини отримали від бідняка - семінариста і продовжили навчання в гімназії. Батько був проти жіночої освіти і заборонив дівчинці вчитися грамоті, «чтоб любовных  записочек не строчить». Але її надзвичайні здібності, величезне бажання отримати освіту допомогли навчитися читати і писати раніше за братів, хоча лишень підслуховувала їхні заняття і виконувала за них завдання,  писала твори, які вважались найкращими в гімназії. Зокрема, уже пізніше, в листі до Івана Франка 31 січня 1912 року Христина писала: « Коли я була дитиною, для моїх братів запросили вчителя. Батько мій вважав абсолютно непотрібним учити дівчинку грамоті. Поміж тим я так пристрасно хотіла бути освіченою, що навчилася читати, підслуховуючи під дверима уроки братів. І читала раніше і краще, аніж вони» [12, с.82].

Але отримати систематичну освіту, відтак документ про закінчення навчального закладу вона так і не змогла. Напевне, саме тому у неї, з’явиться мета навчити якомога більше жінок грамоті, про що у листі до І. Я. Франка зазначала: «Кажуть, у кожної людини є свій пункт божевілля. Моїм пунктом була думка навчити грамоті якомога більше жінок. Мені здавалося завжди, що чоловік набагато щасливіший у цьому. Що стосується жінки, то живуть упередження проти її освіти, починаючи з хати і закінчуючи палатами» [12, с.82].

Дитячі та юнацькі роки Христини минули в Курську, куди батька перевели на роботу. У 12-13 річному віці виявилися її неабиякі акторські здібності, вона виступала на сцені домашнього театру. Її юність припала на пожвавлення політичного життя в Росії, виникнення таємних політичних товариств, які ставили за мету зміну пануючого ладу. Молодь зачитувалася часописом «Колокол» О. Герцена, захоплювалася творами М. Чернишевського, Ф. Достоєвського. Коли Христі виповнилось 16 років, померла її мати. Саме читання полегшувало дівчині горе від втрати матері, саме воно врешті-решт привело її в гурток радикально налаштованої молоді, де проводилися небезпечні розмови, обговорювалася заборонена література. Усе це сприяло формуванню соціально-політичних поглядів юної Журавльової. У 18 років під псевдонімом «Українка»  вона таємно листувалася з О. Герценом,  писала і публікувала статті в революційній газеті «Колокол». На сторінках видання Христина пробуджувала громадську свідомість жінок, закликала їх учитися самостійно і навчати людей у народних школах.

Писала дівчина і вірші. Один з них побачив і прочитав у журналі  Булгаріна «Северная Пчела» молодий харківський підприємець, згодом чоловік,  Олексій Кирилович Алчевський.  Поезія його вразила. Автором вірша, як з’ясувалося, була молода дівчина. Так почався їхній епістолярний роман. «Скромна Христина трохи розповіла  йому в листах про себе. Розповіла, що вона до смішного сентиментальна, бо потай плаче над віршами Шевченка. Що пише листи до Герцена. Що взагалі любить писати листи. Бо в такий спосіб утікає від самотності» [13, с.7].

За листами була перша зустріч.  На Курщині він познайомився з дівчиною, що за словами їхньої доньки Христі, авторки книги «Автобіографічні уваги» , була «гарна, чула, наївна, але швидка й палка, як зірниця…з чудовим меццо-сопрано й широкими чорними бровами…». Олексій  Кирилович носив їй книжки, читав вірші, запалював народницькими ідеями, якими захоплювався сам упродовж усього життя. Молоді люді покохали один одного і через рік після знайомства одружилися. «Щасливе подружжя приїхало до Харкова, де чоловікова фабрика давала їм цілковиту фінансову незалежність. Після бідності й скромного існування Христина Данилівна вчилася жити в зовсім інших статках. Але так і не навчилася цього немудрого житейського мистецтва, не заразилася примхами багатіїв, розкоші її не спокусили, так і лишилась людиною геть невибагливою. Якщо їй були потрібні гроші, то – тільки на громадські цілі, головним чином – на школу, що стала єдиною пристрастю Христини Данилівни на ціле її життя» [13, с.7].

Христина Данилівна не переставала дивувати оточуючих своєю енергійністю, працьовитістю, культурницькими настроями. Олексій Кирилович Алчевський у 60-ті роки у Харкові очолив місцеву Громаду. Це було напівлегальне об’єднання інтелігенції, налічувало близько 80 осіб. Христина Алчевська була серед них єдиною жінкою, її називали Гетьманшею. Члени Громади всіляко сприяли освіті українців, відкривали безплатні школи, видавали дешеві популярні книги-«метелики», організовували лекції, Шевченківські вечори, виступи театральних труп, концерти. В домі Алчевських збирався цвіт тогочасної інтелігенції – О. Потебня, О. Олесь, П. Куліш, Т. Рильський, М. Косач (Обачний), М. Лисенко та багато інших. Здавалося б, Христина Данилівна могла б і спочивати на лаврах своєї влаштованості, адже була дружиною великого промисловця і банкіра ( А. К Алчевський був одним із засновників Харківського торговельного банку, який був третім за значенням у тодішній Російській імперії;  заснував Земельний та Іпотечний банки; очолив біржовий комітет та власний торговий дім; придбавши у селі Василівка землю, Алчевський  завіз туди високопродуктивні породи худоби та використовував найкращі сільськогосподарські машини та реманент, як результат, продукція з його полів і ферм  пішла на зовнішні ринки, а капітали його зросли до чотирьох мільйонів рублів; на Донбасі Алчевський заснував металургійні підприємства: Олексіївське гірничо-промислове товариство, Донецько-Юріївське металургійне товариство та Донецько-Юріївський металургійний завод (нинішня назва – «Алчевський металургійний комбінат»), які за виробництвом металу обігнали навіть найкращу базу на Уралі). Однак Христина Данилівна хотіла мати свою справу, де могла б застосувати свої знання, природний розум, артистизм, гуманістичну настроєність власної душі. Такою справою всього її життя на всі майже шість наступних десятиліть стала заснована нею школа.

10 червня 1862 року Христина Алчевська відкрила приватну нелегальну недільну школу для 50 учениць. У групі, яку вона вела сама, навчання проводилося за букварем П. Куліша. З наступного року, коли було заборонено викладання українською мовою, довелося перейти на російську. Спочатку школа існувала як нелегальна домашня.  Вечорами в будинку Алчевських збиралися групами по 10-20 учениць, з якими вела заняття Христина Данилівна, а згодом у домашній школі почали працювати ще 3 вчительки.

Відкриття офіційної школи відбулося 22 березня 1870 року. Вона розмістилася у двоповерховому будинку, зведеному на кошти купця Костюріна на одній з кращих вулиць Харкова (Сумська). Будинок призначався для повітових і парафіяльних училищ. У вихідні дні приміщення надавалося у повне розпорядження недільної школи. Всі шість кімнат були світлими, просторими, достатньо умебльованими. Школа мала актовий зал, кімнату, в якій містилися дві бібліотеки для учителів і учнів та педагогічний музей наочних посібників. Школа працювала за статутом під назвою «Устав попечительского комитета Харьковской женской воскресной школы», за яким передбачалося безкоштовне навчання, а також праця вчителів без винагороди. «Завдяки ентузіазмові Христини Данилівни Алчевської до роботи в недільній школі були залучені разом з учителями відомі науковці Харкова, знані вчені: М. М. Бекетов, Д. І. Багалій, В. Я. Данилевський та ін. «Вона, здавалось, увесь світ ділила на два табори: друзів і ворогів школи. Друзі школи були її особистими друзями», - стверджували  про Алчевську ті, хто її добре знав» [6, с.72 ].

Не закінчивши жодного навчального закладу, не маючи диплома, Х. Д. Алчевська не мала права викладати в школі, проте пропрацювала вчителькою вісім років. Почесним попечителем школи була призначена А. П. Вернадська, мати видатного вченого, першого президента Всеукраїнської академії наук ім. В. І. Вернадського.  Пізніше попечителем школи стала сама Христина Данилівна. Вона змушена була скласти екзамени з російської мови, арифметики і Закону Божого при училищній раді. Отримавши диплом,  навчала своїх дітей і працювала попечителькою та вчителькою в недільній школі.

Одним з перших недільну школу восени 1870 року відвідав визначний педагог-методист  М. О. Корф. «Він наголошував, що Харківська недільна школа заслуговує називатися «зразковою», вона «зробила великий крок уперед: із школи грамотності …перетворилась у повну елементарну школу, яку варто відвідати кожному, хто хоче бачити на ділі застосування кращих методів навчання з усіх предметів елементарного курсу». М. О. Корф, відвідавши в 1871 р. школу вдруге, був уражений тими змінами, що відбулися у школі за рік: у 1870 р. навчалося 100 учениць, а в 1871 р. – 154 » [2, с.62].

У 1895 році на кошти Христини Данилівни було споруджено будинок для недільної школи, куди вона й переселилася у 1896 році.  Водночас у школі навчалось 450-500 учениць. Заняття проводилися у вихідні, крім трьох літніх місяців і 3-4 днів, на які припадали великі свята.  Урок тривав 50 хвилин, з перервою10 хвилин. Після двох уроків видавали книжки і проводили співи.  У буденні дні два рази проводилися заняття з маленькими дівчатками, не прийнятими до недільної школи. З переїздом школи у власне приміщення вечірні заняття було перенесено на ранок, і проводилися вони два рази на тиждень з 10 до 14 години. До школи приймали дорослих віком від 14 років і дітей, не  молодших 10 років.   Щонеділі, і так 30-35 днів на рік, сюди йшли із Харкова та його околиць, із приміських шкіл учениці – десятилітні дівчатка і люди набагато старші від них – навіть п’ятдесятилітні.

Учениці поділялися на групи за віком і за підготовкою – на неграмотних, напівграмотних (вміють лише читати), малоосвічених (більш-менш читають і пишуть) і грамотних. Щодо останніх, то їхнє перебування у школі не було випадковістю, бо школа Алчевської швидко перестала бути звичайною школою грамотності, тут навчали ще й історії, географії, фізики, хімії, природознавства, літератури, гігієни, основ правознавства, чимало пізнавальної інформації можна було здобути на позакласних і позашкільних заходах.  Деякі учні готувалися до екзамену на звання народних учительок. В кожній групі було кілька учениць і своя вчителька. У класі учні ділилися на групи, центрами яких були вчителі. Навчання у підготовчих групах відбувалося під орудою одного вчителя. У 1 та 2 класах кожну дисципліну читав спеціальний фахівець.

З кожним роком збільшувалась кількість учениць у школі. Звіти про роботу школи стверджують, що кількість учнів у ній мала стійку тенденцію до зростання (у 1870 р., скажімо, тут навчалося 100 осіб, тоді як у 1900-му – понад 600), і це за тих обставин, що багатьом доводилося відмовляти.

Це свідчило про те, наскільки школа була потрібна. Харківська приватна жіноча недільна школа давала значно ширшу освіту в порівнянні зі звичайними недільними школами. Вона фактично стала провідним методичним центром початкової освіти дорослих у Російській імперії. З метою поширення даних про стан справ у недільних школах, у журналі «Русская школа» протягом десяти років (1897-1907) існувала рубрика «Хроніка недільних шкіл», всі матеріали редагувала Х. Алчевська. «У передмові «Хроніки недільних шкіл», надрукованій у журналі «Російська школа», вона писала: « Нам не потрібно знати, що в школі стільки-то осіб, ми хочемо знати, що це були за учні, і не лише за віком, станом у суспільстві, а й за запитами, характерами, менталітетом, інтелектом, відношенням до школи. Нам не потрібно перераховувати, що пройдено за рік у певних групах, ми хочемо знати, як відбувалося викладання, якими були успіхи або недоліки, до чого прагнули викладачі та що винесли із занять учні…» [12, с.87].

У недільній Харківській  приватній школі Х. Д. Алчевської склалася певна система організації навчально-методичної роботи, складові якої використовуються в роботі сучасних навчальних освітніх закладів.

Велике  значення в житті приватної Харківської недільої школи мали шкільні збори  вчителів.

У період становлення школи щодня в будинку Алчевських, у величезній залі, яка вміщувала 100 осіб,  відбувалися збори  школи, де обговорювалися всі питання шкільного життя, загальний план занять, програми, проведення свят, господарчі питання. Згодом збори проводилися щотижня по понеділках. У таких зборах брали участь усі вчителі ( у перший навчальний рік 1870-1871 р.р. працювало 22 викладачі, всього у школі працювало – 100 вчителів).

  Питаннями, що вирішувалися на зборах були:

• звіт школи за попередній навчальний тиждень;
• питання організації та ведення навчання;
• обговорення і затвердження програм;
• ознайомлення з листуванням;
• доповіді з питань навчання та освіти;
• читання газетних і журнальних статей;
• обговорення змісту підручників і посібників;
• питання створення і поновлення музею наочних посібників та бібліотек для учнів і вчителів;
• обговорення ефективних форм і методів навчання;
• щонедільний звіт завідуючої статистикою.

Крім загальних педагогічних зборів, у школі були й гурткові збори, невідкладні поточні питання і проблеми вирішували різні комісії.

 Шкільною традицією було ведення педагогічних щоденників. На думку Христини Алчевської, щоденник допомагав критично аналізувати, сприяти «з’ясуванню ставлення вчителя до школи, до учениць і, нарешті, з’ясувати характер, здібності, індивідуальні якості кожної учениці». В збережених щоденниках містяться цінні педагогічні спостереження за психологічним розвитком учнів, питання взаємин з ними, педагогічні роздуми, аналіз нових форм і методів навчання, настрої  і прагнення вчителя, його стосунки з учнями.

Великого значення надавали в Харківській недільній школі самоосвіті вчителів. Поряд з бібліотекою для учнів у школі ретельно комплектували бібліотеку для вчителів.

Послідовниця К. Д. Ушинського,   Х. Д. Алчевська поклала початок багатьом новим методам навчання. У школі відмовилися від старого буквоскладального методу у навчанні читати і вдалися до застосування звукового. Активно практикувався у школі метод пояснювального читання і бесіди про прочитане (читання неодмінно мало бути свідомим). Використовувалося при цьому найрізноманітніше унаочнення, робилися записи на дошці та в зошитах. На уроці ж починалося опитування учнів, перевірка їх на розуміння матеріалу. Такий урок був розрахований на велику взаємну працю вчителя і учня. Жодних спеціальних домашніх завдань, окрім тих, що тепер називають позакласним читанням.

З перших днів існування в школі Алчевської надавали великого значення наочності у викладанні. Поступово з приладів, карт, таблиць, картин, альбомів, манекенів, опудал було створено музей-кабінет наочних приладів, який налічував у 1896 році 434 назви, а за деякими назвами значилися цілі колекції. «Чим більше конкретності у викладанні, чим краще ілюстрована бесіда наочними посібниками, тим жвавіше і яскравіше відкладеться вона в розумі учнів, тим міцніще зафіксується в їхній пам’яті». Таке переконання, відображене у передмові до програми з географії, було спільним для всього колективу [6, с.73 ].

Удосконалюючи форми і методи навчання, педагоги наполегливо працювали над розробкою методичного документа, який отримав назву «Програми з усіх предметів навчання у недільній школі для дорослих і малолітніх учнів» (1885). Програми були складені на основі прогресивних дидактичних принципів і передового педагогічного досвіду. Серед навчальних посібників, за якими передбачалося вести навчання, рекомендувалися найкращі: «Рідне слово» та «Дитячий світ» К. Д. Ушинського, «Нова азбука» Л. М. Толстого, «Книги для початкового читання» В. Водовозова, «Буквар для спільного навчання читанню» Д. Тихомирова, «Життя рослин» К. Тимірязева, «Збірник арифметичних задач» В. Євтушевського.

 Із кожного предмета існували спеціально розроблені програми. Пройшовши випробовування, програми видавалися, а часом із внесеними змінами неодноразово перевидавалися.  Програми перевидавалися чотири рази, викладання за ними в більшості недільних шкіл провадилося понад 30 років.

Харківська приватна школа Х. Д. Алчевської прославилася в Україні і далеко за її межами ще й цілою низкою спеціально підготовлених і виданих посібників для  навчання дорослих. Один з найпомітніших – «Книга взрослых» (1899-1900) – був розрахований на 3 роки навчання у школі і містив матеріал з різних дисциплін.

 У першому випуску для учнів, які закінчили букварний період, вміщені науково - популярні матеріали, оповідання, байки, вірші, пісні, загадки, прислів’я. У книзі для другого року навчання згруповані за розділами ботанічний, зоологічний, географічний, історичний, літературний матеріали; для третього – географічний, історичний, літературний, з фізики, гігієни, хімії і технологій, азбуки законодавства. Найбільший з розділів – літературний. Всього увійшло до нього175 творів або уривків з них.

Над підготовкою «Книги взрослых» упродовж шести років працювала спеціальна комісія із 84 осіб на чолі з відомим істориком, професором Харківського університету Д. І. Багалієм. До її складу входили відомі науковці Харкова, вчителі школи Алчевської, а також представники недільних шкіл Москви, Тифліса та деяких інших міст.  Книга одразу ж здобула велику популярність. Її перший том видавався17 разів, другий – 13, третій – 10.

 У 1870-1880-ті роки Христина Алчевська особливу увагу приділяла позакласному читанню учнів, розробила метод вивчення читацьких інтересів. У листі до Л.М. Толстого педагог розповідала: перш ніж книга доходила до читача, її рецензували, а рецензії заслуховувалися на педраді. Потім вчителі з’ясовували, чи сподобалось ученицям прочитане, чи все зрозуміло. На підставі численних відгуків і нотаток нею і педагогічним колективом була проведена велика критико-бібліографічна робота: був укладений покажчик для народного і дитячого читання «Що читати народу?» у трьох томах (т.1 – 1888, т.2 – 1889, т.3 – 1906).  У ньому проаналізовано 4183 видання з різних галузей знань. Христина Алчевська склала найбільшу частину – літературну, в якій розглянула 1680 видань вітчизняного і зарубіжного письменства. У третьому розділі покажчика «Твори для народу українською мовою» популяризувалися твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Котляревського, Є. Гребінки, І. Франка, Г. Квітки - Основ’яненка, І. Нечуя-Левицького, І. Карпенка-Карого, Панаса Мирного, Ю. Федьковича, В. Стефаника, П. Грабовського, М. Коцюбинського, Лесі Українки, а також 300 найвідоміших українських пісень. «Особливої літератури читачі з народу не потребують, вони тонко розуміють і цінують все велике, прекрасне, талановите у нашій загальній літературі», - підсумовувала Х. Д. Алчевська свої багаторічні спостереження у передмові до третього тому свого покажчика.

 «Вихід у світ кожного з томів «Що читати народу?» ставав справжньою сенсацією. Л. Толстой і Г. Успенський, А. Чехов і В. Короленко, М. Лисенко і І. Франко, Ф. Достоєвський і І. Тургенєв, Е. Ожешко, організатори міжнародних педагогічних виставок у Парижі, Антверпені, Чикаго, де книга здобула найвищі нагороди, стверджували її величезне значення в духовному житті народу». [ 6, с.73].

Сучасні науковці бібліотечної справи відзначають великий внесок Х. Д. Алчевської в теорію і методику бібліографування. Зокрема В. І. Лутовінова наголошує: «…Слід все ж віддати належне Х. Д. Алчевській не тільки за багаторічну діяльність з популяризації художніх творів, а й за те, що в її школі був розроблений і здійснений експеримент по оргнізації вивчення читачів шкільної бібліотеки та змісту їх читання… Х. Алчевська ввела у науковий обіг поняття «читачезнавство». Сучасні вчені визначають його «як науку, що вивчає читача, його інтереси, сприймання ним друкованого слова в контексті соціальних та інших проблем певної епохи» [11, С.38].

Навчальна робота в школі Алчевської була органічно поєднана з вихованням. Ефективним засобом виховання були шкільні свята. Особлива увага приділялася святкуванню ювілейних дат письменників. Змістовно, весело проходили урочистості в день заснування школи, новорічні свята, прогулянки на природу. У школі існувала добра традиція – колективне відвідування театру. Шкільні свята (5-8 свят на рік), прогулянки, відвідування театру, позакласне читання були ефективними засобами виховного впливу на учнів, яким прищеплювали високоморальні почуття, збагачували світогляд.

У 1879 році на власні кошти Христина Данилівна збудувала однокласну земську школу в с. Олексіївка Катеринославської губернії (тепер Луганська область) і фактично стала її попечителькою. Зараз у приміщенні Олексіївської неповної середньої школи працює музей історії школи. У ньому зберігаються матеріали про життя і педагогічну діяльність Христини Алчевської та Бориса Грінченка. Свої педагогічні погляди і досвід практичної роботи Христина Алчевська висвітлила в низці робіт: «Історія відкриття школи у селі Олексіївка Михайлівського повіту» (1881),  «Сільські нариси» та ін. Великий інтерес викликають  її неопубліковані рукописи, щоденники, листи, плани уроків, конспекти.

У школі в Олексіївці з 1887 р. по 1893 р.  учителем працював Б. Грінченко. Він був вимушений викладати російською, рідної мови навчав потай: «…хоч і не вкраїнська була школа в Олексіївці, та все ж, отримавши освіту, школярі в ній знали, що вони українці, знали історію і географію України,… знали про тяжке, безправне становище України, знали про Галичину, запевне більше, ніж тодішній пересічний українець-інтеліґент. І свої знання вміли висловити путящою українською мовою».

Глибоко поважаючи Б. Д. Грінченка, Христина Данилівна розходилась з ним у принципових питаннях. У роки жорстокого переслідування українського руху він вимагав послідовного дотримання принципу навчання рідною мовою.

У різні періоди розвитку історико-педагогічної науки позицію Х. Д. Алчевської шодо мови викладання по-різному оцінювали науковці. Так О. Р. Мазуркевич і Н. Я. Фрідьєва вважали, що перехід її на навчання російською мовою не означав зневажання мови української. Навпаки, і українська мова, і українська пісня мали в школі однакові права з російською.  О. Р. Мазуркевич стверджував, що давні намагання звинувати Христину Данилівну в тому, нібито вона проводила в Україні «русифікацію» народної освіти, не мають жодних підстав. Як попечитель одного з міських училищ, вона домоглася, щоб йому присвоїли ім’я Тараса Шевченка…В 1899 році у саду Алчевських поблизу недільної школи було встановлено бюст Т. Г. Шевченкові, виготовлений на замовлення Христини Данилівни [14, с.536].

Погруддя Тараса Шевченка з білого мармуру створив відомий академік, професор Петербурзької академії мистецтв, скульптор Володимир Беклемішев, виходець з Харкова. Його встановили нелегально на території народної школи Алчевських (по вулиці Садово-Куликовській, нині – вулиця Жінок-Мироносиць), і він довгий час прикрашав там сад. У той час вшанування українських літераторів, митців та представників культури було під забороною, але Алчевським вдалося відстояти пам’ятник. Біля нього часто збиралась студентська молодь, вихованці недільної школи. Поети-початківці читали тут свої вірші, сповнені віри у світле майбутнє народу. У 1901 році, напередодні 40-річчя від дня смерті Т. Шевченка, «по высочайшему указу» пам’ятник було знято. У 1932 році викладач юридичного інституту Микола Алчевський передав бюст до Картинної галереї Т. Г. Шевченка, і зараз цей експонат знаходиться у Києві у державному музеї [15].

Уся діяльність Алчевської була зразком самовідданого служіння своєму народу, його мові. Незважаючи на заборону, протягом 50-ти років у її школі звучала українська пісня, відстоювалася українська мова, пропагувався «Кобзар» Т. Г. Шевченка. У мемуарах «Передуманное и пережитое» (1912) вона наголосила, що свій шлях просвітництва в роки переслідування будь - якого українського руху обрала тверезо і після недовгих вагань. Вона писала про свою любов до України, до українського народу, розповідала, як виховувала такі ж почуття не лише в учениць, але й у своїх власних дітях. Діти Олексія Кириловича та Христини Данилівни (4 сини і 2 донечки) виросли надзвичайно талановитими, залишили помітний слід в історії вітчизняної культури і науки. Дмитро став кандидатом природничих наук, промисловцем. Григорій був співаком, педагогом-вокалістом, популярним композитором.  Ганна викладала в жіночій недільній школі, художник. Микола, за фахом юрист, працював учителем початкових класів у Харківській недільній школі,  створив перший буквар для дорослих українською мовою, був театральним критиком. Іван – «король тенорів». За 16 років виконав 55 оперних партій. Найвидатнішою вважали партію Германа із «Пікової дами» Чайковського. Також у його репертуарі були твори Миколи Лисенка, Ярослава Степового і брата Григорія, не залишав без уваги народні пісні. Христя – обдарована поетеса, прозаїк, драматург, перекладач, публіцист, педагог. Бачимо, Україні прислужила вся сім’я Алчевських.

Христина Данилівна неодноразово виступала в ролі ініціатора та співорганізатора освітянських виставок, у тому числі і міжнародних.  Першою з них була Паризька всесвітня виставка 1889 року, на якій журі педагогічної секції присудило покажчику «Що читати народові?» найвищу нагороду - « Diplom d’onneur » - та удостоїло вчителів  Харківської недільної школи двох золотих і двох срібних медалей.  Під час цієї виставки проходив Міжнародний конгрес приватної ініціативи у справі народної освіти (Франція, 1889), на якій її було обрано віце - президентом Міжнародної ліги освіти. Харківська приватна жіноча недільна школа також брала участь в Антверпенській, Брюссельській, Чіказькій, 2-й Паризькій міжнародних виставках, де покажчик «Що читати народові?» знову отримав найвищі нагороди. Багато освітніх товариств обрали видатного педагога своїм почесним членом.  Таким чином, педагогічна діяльність Христини Алчевської здобула всесвітнє визнання.

Прогресивна громадськість широко відзначала її ювілеї. Так на 50-річчя своєї педагогічної діяльності у 1912 році Христина Алчевська отримала понад 500 привітань – з 64 недільних шкіл, від педагогів, громадських діячів і, головне, від своїх випускниць. Підсумком діяльності Христини Алчевської можна вважати те, що освіту в Харківській приватній жіночій недільній школі здобуло понад 17 тисяч жінок.

На жаль,  останні роки життя Х. Д. Алчевської були затьмарені багатьма сумними обставинами. Ще в  1901 році, передчасно овдовівши, витративши майже всі заощадження на сплату чоловікових боргів і живучи тепер на допомогу одного із синів – Івана,  видатного оперного співака, за його ж кошт утримуючи школу, вона у 1917 році зі смертю сина втрачає в його особі свою матеріальну і духовну опору. До особистого лиха додалося нове: більшовицька влада забирає в Алчевської школу, реквізовує її велику бібліотеку, правда, призначає у 1920 році, за кілька місяців до смерті, їй голодуючій і бідуючій, пенсію, яка виглядала не інакше як милостиня, як скромна винагорода майже 80-літній учительці за титанічний труд. Христини Данилівни Алчевської не стало 15 серпня 1920 року в Харкові. Похована вона на одному з міських цвинтарів, що по вулиці Пушкінській. «Просвітителька народу Х. Д. Алчевська (1841-1920) – такий напис  викарбувано на скромному пам’ятнику, спорудженому на могилі великої подвижниці. В час масової безграмотності працю задля просвіти вона зробила девізом свого життя і залишилася вірною обраному шляху до кінця. Розуміючи ціну здобутого, на схилі літ вона мала право написати: « Мене не викреслите при всьому бажанні з історії ніяк…» [12, с.88].

Список використаної літератури

1. Бондар, Л. Христина Алчевська – організатор освітньої справи в Україні / Людмила Бондар // Рідна школа. – 2002. - №2. – С.66-62.
2. Бондар, Л. Становлення та діяльність приватної Харківської жіночої недільної школи Х. Д. Алчевської / Людмила Бондар // Рідна школа. – 2007. - №7-8. – С. 62-64.
3. Глоба, Л. Для просвіти народної /Л. Глоба // Рідна школа. – 1996. - №4. – С.65.
4. Гончаренко, С. У. Український педагогічний словник / Семен Гончаренко. – Київ : Либідь, 1997. – 376 с.
5. Іващенко, В. Педагогічна діяльність Христини Алчевської та її роль у розвитку української освіти в документах із фонду Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського / Віра Іващенко, Руслана Палійчук // Вісник книжкової палати. – 2014. - № 3. – С. 39-42.
6. Ковалець, Л. Христина Данилівна Алчевська та її щкола // Початкова школа. – 2002. - №3. – С.72-74.
7. Коляда, Н. Христина Алчевська. На освітянській ниві // Українки в історії / В. К. Борисенко, М. І. Головащенко та ін. ; за заг. ред. В. Борисенко. -  Київ : Либідь, 2004. – С. 98-100.
8. Левківський, М. В. Історія педагогіки : навч. посіб. / М. В. Левківський, О. М. Микитюк. – Харків : ОВС, 2002. – 240 с.
9. Лях, Г. Р. Лекції з історії педагогіки України ( XIX-XX сторіччя) : навч. посіб. / Г. Р. Лях, М. С. Рижкова. – Слов’янськ : Маторін Б. І., 2011. – 115 с.
10. Мосіяшенко, В. А.  Історія педагогіки України в особах : навч. посіб. / В. А. Мосіяшенко, О. І. Курок, Л. В. Задорожна. – Суми : Університетська книга, 2005. – 266 с.
11. Новальська, Т. Українські просвітяни про вивчення «читача з народу» / Тетяна Новальська // Бібліотечний вісник. – 2004. -№ 3. – С. 34-38.
12. Розумний, А. Христина Алчевська: «Мене не викреслите…» /Антон Розумний // Школа. – 2019. – №1. – С. 82 – 89.
13. Слабошпицький, М. Алчевські / Михайло Слабошпицький // Дивослово. – 2003. - №3. – С. 7 – 11.
14. Українська педагогіка в персоналіях : у 2 кн. Кн.1 : X-XIX століття : навч. посіб. [авт. : О. В. Сухомлинська, Н. Б. Антонець, Л. С. Бондар та ін.] за ред. О. В. Сухомлинської. – Київ : Либідь, 2005. -550 с.
15. Заради світла і добра. Христина Алчевська : рек. список літератури [електронний ресурс] / упоряд. Г. Москович; ред. Д. Дигас; ЛОУНБ. - Львів, 2018. – 16 с. – (Жіноче обличчя Львова). – Режим доступу : https://lounb.org.ua/Files/ALTCEVSKA.pdf.

Підготувала бібліографічний огляд зав.сектором КПР бібліотеки

Борщова О.А.