Михайло Сергійович Грушевський увійшов до історії українського народу як творець української наукової історіографії, автор схеми українського історичного процесу від найдавніших часів до 1925 р. включно. Автор майже 2 тисяч праць з галузі української й світової історії, історіографії, літератури, соціології, етнографії, археології, спеціальних історичних дисциплін, що збагатили європейську і національну науку.

Михайло Грушевський народився 29 вересня 1866 року у Холмі (нині Польща), де його батько, Сергій Федорович Грушевський після закінчення Київської духовної академії працював вчителем словесності. Виріс на Кавказі. Виховання, розповіді батька та рідкі поїздки в Україну рано збудили в Михайлові зацікавлення та вболівання за долю Батьківщини. Під час навчання в Тифліській гімназії у 1880-1886 рр. почалося свідоме захоплення українською історією та літературою, пошук свого місця у справі служіння Україні.

З 1886 року Михайло продовжує здобувати освіту на історико-філологічному факультеті Київського університету. Грушевському поталанило на справжнього вчителя – відомого історика, професора Володимира Антоновича. Під його керівництвом він підготував свої студентські наукові праці, які не втратили свого значення і сьогодні, захистив магістерську дисертацію. За рекомендацією В. Антоновича 1894 р. Михайло Грушевський отримав посаду професора першої на українських землях кафедри історії України у Львівському університеті.

У Львові (1894–1914) М. Грушевський читає курси лекцій в університеті, створює власну історичну наукову школу, працює в Науковому товаристві імені Шевченка (очолював з 1897 р. по 1913 р.), яке завдяки організаторському таланту вченого по праву мало статус нетитулованої Української академії наук.

Вершиною наукової діяльності М. Грушевського стала реалізація його мрії ще з київських студентських часів – написання суцільної історії України. Перший том фундаментальної "Історії України-Руси" побачив світ у 1898 році. В основу цієї праці була покладена розроблена автором історична схема самостійного розвитку українського народу від найдавніших часів. Послідовники Грушевського назвуть його "Історію України-Руси" метрикою українського народу, поставивши в один ряд з Шевченковим "Кобзарем". Грушевський здобув заслужений авторитет провідника українського руху, а отже став небезпечною особою для урядових кіл. З початком І світової війни повертається до Києва, де відразу ж був заарештований. Лютнева революція у Петрограді дала Грушевському волю. 4 березня в Києві утворюється Центральна рада, яка взяла на себе функцію центрального органу руху українського громадянства за "своє право і втрачені вольності". Михайла Грушевського заочно обирають головою Центральної ради. 12 березня 1917 р. він повертається з Москви до Києва. 14 місяців, протягом яких існувала Центральна рада (з березня 1917-го по 1918 p.), М. Грушевський був її незмінним головою – першим спікером першого українського парламенту. 10 червня 1917 р. Центральна рада першим своїм Універсалом проголосила автономію України у складі Російської федеративної республіки, а 15 червня обрала і затвердила перший український уряд на чолі з В. Винниченком.

29 квітня 1918 р. Центральна рада обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки, започаткувавши інститут президентства у нашій країні.

Восени 1923 р. Грушевського обирають дійсним членом Всеукраїнської академії наук (ВУАН). У березні 1924 р. він приїздить із сім'єю до Києва, сподіваючись завершити працю над багатотомною "Історією України-Руси". У січні 1929 р. Михайла Сергійовича, єдиного з тодішніх членів Всеукраїнської академії наук, було обрано дійсним членом Академії наук СРСР. Атмосфера репресій 1930-х pp. не оминула й Михайла Грушевського. Дедалі ширше почала розгортатися кампанія проти історичної школи, яку він створив після повернення з еміграції в Україну. Ученого заарештовують, звинувачують в антирадянській діяльності та організації "Українського національного центру", проте через деякий час відпускають і забирають з Києва до Москви на постійне місце проживання. Останні три роки життя, проживаючи в Москві, Грушевський як академік АН СРСР працював над "Історією України-Руси". І сьогодні цей твір – найповніша історія нашої держави.

Помер Михайло Сергійович раптово, 25 листопада 1934 p., на 68-му році життя в Кисловодську, де він перебував на відпочинку в санаторії. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

На його честь створено 4 музеї: Історико-меморіальний музей М. Грушевського у Києві, Музей М. Грушевського у с. Сестринівці Козятинського р-ну Вінницької обл., Музей М. Грушевського у с. Криворівня Верховинського р-ну Івано-Франківської обл. та Державний меморіальний музей М. Грушевського у Львові.

Президією НАН України засновано премію імені М. С. Грушевського. Його ім'я присвоєно Інституту української археографії та джерелознавства НАН України. Портрет Грушевського зображено на банкноті номіналом 50 гривень та на пам’ятних монетах: 1996, 2006 та 2016 років. Пам’ятники відомому діячу споруджено у Львові, у Червонограді Львівської області, Києві, Луцьку, Барі і Козятині Вінницької області та Долині Івано-Франківської області.

Література:

1. Бурлака Г. Історична тематика в літературній творчості Михайла Грушевського // Дивослово. – 2011. – № 12. – С. 51–54.
2. Бурлака, Г. Fiction чи non-fiction? Історичні сюжети в літературній спадщині М. Грушевського // Слово і час. – 2016. – № 11. – С. 57–
3. Великий українець: матеріали з життя та діяльності М. С. Грушевського. – К. : Веселка, 1992. – 549,[2] с.
4. Грушевський М. С.  Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV. – К. : Наук. думка, 1991. – 541 с.
5. Грушевський М. Ілюстрована історія України з додатками та доповненнями. – Донецьк : БАО, 2008. – 734 с.
6. Грушевський М. С. Iсторiя України-Руси. – К.: Наук. думка, 1996. – 871 с.
7. Грушевський М. С. Iсторiя української лiтератури. – К. : Либiдь, 1993. – 283 с.
8. Грушевський М. С. Предок : із белетристичної спадщини. – Київ : Веселка, 1990. – 245,[2] с.
9. Грушевський М. С. Твори : у  50 т. – Л. :Світ, 2002–…
10. Грушевський М. С. Iлюстрована iсторiя України. – Київ : Наук. думка, 1992. – 543 с.
11. Грушевський М. С. Як жив український народ : [для серед. шкіл. віку]. – К. : Веселка, 1992. – 111 с.
12. Дашкевич Я. Постаті : нариси про діячів історії, політики, культури. – Львів : Літ. агенція "Піраміда", 2007. – 807 с.
13. Єрмоленко С. Я. Українська мова в науковому світогляді Михайла Грушевського // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2017. – № 1/2. – С. 3–
14. Заброварний С. І. Економічні погляди М. С. Грушевського // Український історичний журнал (НАНУ). – 2009. – № 6. – С. 47–
15. Корольов Г. О. Ідея чорноморської федерації у поглядах Михайла Грушевського // Український історичний журнал (НАНУ). – 2011 – № 6. – С. 68–
16. Мацько Л. Українська мова, культура й освіта в діяльності Михайла Грушевського. На пошану 150-річчя від дня народження Першого Президента України // Дивослово – – № 12. – С. 32–38.
17. Плохій С. Великий переділ: незвичайна історія Михайла Грушевського. – К. : Критика, 2011. – 599 с.
18. Ткаченко І. В. Науково-видавнича діяльність М. Грушевського під наглядом органів влади Російської імперії (1907–1914 рр.) // Український історичний журнал (НАНУ). – 2011. – № 6. – С. 55–68.
19. Шаповал Ю. І. Михайло Грушевський: еміграція й повернення в Україну (1919–1924 рр.) // Український історичний журнал (НАНУ). – – № 6. – С. 4–23.