«Все, що створив Бог, включно з людиною – це Природа. Все, що створила людина, включно з Богом – це Культура.»
Ю. Іллєнко
Юрій Герасимович Іллєнко — український кінооператор, кінорежисер та сценарист. Народний артист України (1987), лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1992), Державної премії імені Олександра Довженка за внесок у кіно (2005), академік Академії мистецтв України, єдиний з України академік Європейської кіноакадемії, кінопедагог – Юрій Іллєнко був одним із творців нового напряму в кінематографі – «українського поетичного кіно».
Народився 9 травня 1936 в Черкасах, 18 липня був зареєстрований у місцевому РАЦС. Під час радянсько-німецької війни війни (1941) опинився з мамою й двома братами в самому серці Сибіру, селі Філіповці Ординського району на Обі (Російська Федерація). Молодший брат помер від виснаження.
Повернення до спустошеної України 1944 було недовгим. У Черкасах не знайшлось достатньо дітлахів і вчителів, щоб відкрити другий клас, довелось удруге вчитися в першому, російськомовному. 1946 батько, демобілізований з фронту інженер-будівельник, завербувався на шкідливе виробництво скловати в Москву, щоб дати дітям освіту. Родина жила в бараці на території заводу «Ізопліт». Мати захворіла на туберкульоз. Юрій закінчив школу на робітничій околиці Москви і вступив у престижний Всесоюзний державний інститут кінематографії на операторський факультет, як і старший брат Вадим.
Дипломна операторська робота Ю. Іллєнка у фільмі Я. Сегеля «Прощавайте, голуби» отримала найвищі нагороди на міжнародних кінофестивалях у Празі й Локарно.
У 1960 – 1963 рр. Ю. Іллєнко працював на Ялтинській кіностудії. До Києва переїхав на запрошення стати оператором фільму «Тіні забутих предків», що знімали на кіностудії ім. Довженко у 1964 році. Фільм став кіно шедевром – лауреатом понад сотні міжнародних кінофестивалів.
Дебют Юрія Іллєнка у режисурі — «Криниця для спраглих» за сценарієм Івана Драча про винищення українського села, був заборонений постановою ЦК КП України на 22 роки. 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову «Про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка», в якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко).
Наступний фільм «Вечір на Івана Купала» — алегорична історія України, був знятий з екрану рішенням міністра культури СРСР Романова і покладений на полицю на 18 років. Фільм реабілітовано в 1988-му.
Третій фільм “Білий птах з чорною ознакою” “високо” оцінив Віктор Добрик, перший секретар Львівського обкому КПУ. На XXIV з’їзді КПУ, виступаючи з суто економічною доповіддю, несподівано переключився на тему кіномистецтва і піддав фільм анафемі. Він сказав: “Більш ганебного фільму взагалі ніколи не робили на Україні. Особливо для молоді”. І все. Фільм заборонили. Але виявилось, що це удар не стільки по фільму, скільки безпосередньо по Петру Шелесту — першому секретарю ЦК КПУ, який дозволив цей фільм показати на тому з’їзді. Це був перший удар по П. Шелесту, потім, за написану ним книгу, його звинуватили в націоналізмі і таки звільнили з посади. Але на тому етапі П. Шелест був змушений боронити фільм, бо визнати, що це шкідливий фільм, означало його негайну відставку. Він організував реабілітацію фільму українським Політбюро і послав його в Москву на Міжнародний кінофестиваль, який несподівано отримав там Гран-прі — “Золоту медаль”. Але це все одно не врятувало фільм. Коли П. Шелеста зняли, анафему XXIV з’їзду КПУ “Білому птаху з чорною ознакою” відновили. Фільм був заборонений. Потім на короткий час дозволили його прокат, і дуже багато людей встигли переглянути кінострічку. В Тегерані, до речі, “Білий птах” дістав головний приз — “Золоту Пектораль” з рук шаха Ірану Реза Пехлеві, але “Золота Пектораль” до Києва і до мене не дійшла, бо мене, звісно, на фестиваль не пустили, я був невиїзний, золото (чотириста грамів) осіло в кабінеті міністра культури СССР Романова в Москві. Потім фільм знову заборонили і більше ніколи не показували до “перебудови”. Але його можна було подивитись за межами України в Туркменії, в Естонії, в Парижі і Нью-Йорку, в Монреалі і Токіо, по цілому світу, тільки не в Україні.
Далі була дворічна еміграція в Югославію, де Юрій Іллєнко зняв фільм «Жівіо заінат», що перекладається як «живу наперекір всьому». Це чорногорське вітання. Коли зустрічаються двоє чорногорців, вони так вітаються: — Како сте? (Як ти?), — Жівіо заінат! (Живу всупереч). Всупереч всьому. Всупереч усім тяжким обставинам: голоду, війні, зрадам, терору, безгрошів'ю, хворобам… тощо… Фільм отримав «Срібну арену» на фестивалі в Пулі. І приз за найкращу чоловічу роль. В Україні на екрани не був допущений. Двічі, з інтервалом в три роки, режисер отримує запрошення і контракти з Голлівуду.
Відповісти на питання, чому заборонили той чи інший мій фільм, у коректний спосіб неможливо. Розумної відповіді не існує. Безумовно, що усі ці фільми в той чи інший спосіб суперечили панівній тоді державній ідеології і в політичному плані, і в концептуально-ідеологічному плані, і в естетичному плані. Так, фільм “Вечір на Івана Купала” розривав “соцреалізм” на такі дрібні шматочки, що докупи його неможливо було зібрати. Глядачі в кінотеатрах приймали фільм оплесками, бо відчували, що це реалізований протест, що автор закликає бути вільними, творити вільно. Ще й досі буває, що зустрічає мене якась красива пані мого віку(!) і каже: — Юрію Герасимовичу, я вам вдячна на все життя, що ви тоді говорили те, що й ми хотіли сказати, але… не могли.
В 1967 році дирекція Венеціанського кінофестивалю персонально запрошувала Юрія Іллєнка з фільмом «Вечір на Івана Купала» на фестиваль з гарантією головного призу «Золотий лев» Святого Марка, але міністр культури СРСР Романов стверджував, що такого фільму взагалі не існує. Неймовірними зусиллями режисер добився, щоб фільм послали на міжнародний фестиваль у Прагу, але в день відкриття фестивалю в Прагу увійшли радянські танки для придушення празького повстання.
Наступний фільм «Мріяти і жити» за сценарієм Івана Миколайчука і Юрія Іллєнка було 42 рази зупинено у виробництві на різних стадіях: під час режисерської розробки, в підготовчий період, під час знімання (18 разів), в монтажному періоді і, звичайно, при процедурі здачі керівним органам. А треба було пройти 12 інстанцій — від худради об'єднання до ЦК КПРС.
Стрічка Юрія Іллєнка «Мріяти і жити» вийшла на екрани 1975 року, хоча насправді була готова раніше й під іншою назвою – «На покони».
«Писали сценарій Юра та Іван Миколайчук, – читаємо в спогадах Лариси Кадочникової, для якої створювалася головна роль. – Пам’ятаю, як вони покликали мене і Марічку – дружину Миколайчука – і прочитали нам його. Ми були вражені, це був маленький шедевр». Можливо, початковий сценарій зберігся в родинних архівах співавторів. Можливо, колись його надрукують.».
«Сценарій змусили переробити, – згадувала Кадочникова, – і від нього нічого не залишилося». Вимоги поправок та безкінечні дописування-переписування авторами тривали приблизно рік. Лише в серпні 1973-го «Советский экран» нарешті коротко повідомив у рубриці «Новини кіно», що «в фільмі “На поклони” йтиметься про ті високі моральні, ідейні критерії, які мають допомогти митцеві визначити і затвердити свої громадянські позиції, звірити результати своєї праці з вимогами часу».
У різні роки були заборонені майже всі проєкти Іллєнка на стадії сценарію. Серед них було заборонено для постановки трилогію про Київську Русь — «Князь Ігор», «Володимир Красне Сонечко», «Ярослав Мудрий». Заборонено екранізацію «Лісової пісні» Лесі Українки (постановка якої була здійснена двадцять років потому). Заборонено до постановки два сценарії за Шевченком — «Великий льох» і «Варнак». Нарешті секретар ЦК з ідеології Маланчук, відомий українофоб, заборонив перший варіант сценарію про Мазепу зі словами: «Якщо Іллєнко не хоче, щоб з ним трапилось те, що трапилось з Мазепою після Полтави, то хай закопає свій сценарій в себе на городі!» Був заборонений навіть сценарій фільму для дітей, комедії (за жанровими ознаками) про ліквідацію бандитами Запорізької Січі. Всього Юрій Іллєнко написав 42 сценарії, але лише сім із них стали фільмами.
Юрій Іллєнко створив незалежну кіностудію «Фест-Земля», на якій зняв перший в Україні фільм не на державні кошти. В основу фільму покладено зеківські оповідання Сергія Параджанова «Лебедине озеро. Зона». Це фільм було запрошено на Каннський кінофестиваль, де він виборов два призи: Приз ФІПРЕССІ — міжнародної федерації кінопреси і Приз «Ескор» — незалежної молодої кінокритики. В українському прокаті фільм не показувався. Пізніше російська телекомпанія ОРТ придбала його з ексклюзивними правами щодо показу і навіки поклала на полицю.
Наступні десять років Юрій Іллєнко був безробітний як кінематографіст. Написав за цей час свій найкращий сценарій про друге пришестя Христа «Агн», монографію «Парадигма кіно» — перший в Україні підручник з кінорежисури. Зробив три персональні виставки своїх живописних і графічних творів, зняв проєкт «Молитва за гетьмана Мазепу», до якого йшов близько третини свого життя. Фільм для показу в Росії заборонив міністр культури РФ Михайло Швидкой. В Україні фільм також було знято з кінопоказів, заборонено для показу по ТВ, не випущено на відео. Не продано за кордон, хоча було багато пропозицій, що перекривали видатки на фільм у десятки разів. Після цього Юрій Іллєнко зробив заяву для преси: «Я йду з кіно, бо з цією бандитською владою не хочу мати справи».
Помер 15 червня 2010 року в селі Прохорівці на Черкащині. Він тривалий час хворів на невиліковну хворобу.
Література:
Брюховецька Л. Іллєнко Юрій Герасимович / Л. Брюховецька // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / редкол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ : Ін-т енциклоп. досліджень НАН України, 2001–2020.
Мусієнко О. Українська трагедія Юрія Іллєнка : [ії відбиття в кінофільмі «Криниця для спраглих», «Білий птах з чорною ознакою», «Молитва за гетьмана Мазепу»] / О. Мусієнко // Мистецтвознавство України. – Київ: Ін-т пробл. сучас. мистец. АМУ 2007. – Вип. 8. - С. 207–217. – Бібліогр.: с. 217.
Іллєнко Юрій Герасимович [Електронний ресурс] / Вікіпедія : вільна енциклопедія . – Режим доступа : https://uk.wikipedia.org/wiki/Іллєнко_Юрій_Герасимович . - Назва з екрана.
Юрій Іллєнко: «Наша головна мета – відроджувати українця в Україні» [Электронный ресурс] / Універсум : журнал. - 3–6 (125–128), 2004. – Режим доступа : https://universum.lviv.ua/magazines/universum/2004/2/meta.html . - Назва з екрана.
Юрій Іллєнко: фільми, думки, спогади (1936-2010) : [Відео] / Yurii Illienko: films, thoughts, memories (1936-2010) . – Режим доступа: https://www.youtube.com/playlist?list=PL3736B41E88634964 . – Назва з екрана.
Фільм «Мріяти і жити» цензура зупиняла 40 разів [Електронний ресурс] . – Режим доступа: https://matrix-info.com/film-mriyaty-i-zhyty-tsenzura-zupynyala-40-raziv/ . – Назва з екрана.